Взаємодія вчителя-логопеда, вихователя і батьків — запорука успішної корекційної роботи з дітьми, які мають вади мовлення

Вади звуковимови з проявами недорозвинення фонематичного сприймання найбільш поширені у дошкільників. Якщо ці вади не пов’язані з вадами слуху, з тяжким недорозвиненням у дитини лексич­ної та граматичної систем, їх визначають як дислалію або ФФНМ (фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення).

Такі дефекти спричинені функціональною незрілістю мовлен­нєво-рухового аналізатора і недостатнім слуховим контролем влас­ного мовлення, а також анатомо-фізіологічними дефектами мовлен­нєвого апарату. При цьому спостерігається неправильна вимова зву­ків, порушення мовленнєвого дихання. Зазвичай ці порушення су­проводжуються відхиленнями у формуванні фонематичних функцій (фонематичного сприймання, уявлень, звукового аналізу).

Для подолання мовленнєвих вад  корекційно-педагогічна роботаспрямована в таких напрямах:

1.Підготовка артикуляційного апарату до формування артикуляційних укладів:

Ø       корекція мовленнєвого дихання і голосу;

Ø       розвиток артикуляційних рухів та певних особливостей якості цихрухів — їх сили, точності, координованостї, синхронності;

Ø       розвиток кінестетичних відчуттів.

2.Корекція дефектів звуковимови:

Ø       постановка звуків та їх автоматизація;

Ø       диференціація звуків;

Ø       розвиток самоконтролю;

Ø       формування активного самостійного спілкування.

  1. Корекція фонематичного розвитку:

Ø       формування звукових образів слів;

Ø       розвиток фонематичного аналізу.

  1. Удосконалення навичок граматично правильного мовлення:

Ø     диференціація предметно-синтаксичного значення грама­тичних морфем;

Ø     формування навички їх практичного виокремлення;

Ø     формування спрямованості уваги на граматичне оформ­лення мовлення;

Ø     формування уміння вживати різні типи синтаксичних кон­струкцій речення;

Ø     розвиток трансформаційних синтаксичних операцій.

5.Розвиток активної пізнавальної діяльності, невербального
мислення, пам’яті, уваги, зорового гнозису.

Процес корекційної роботи має коригуючий і розвивальний характер.Удосконалюється усне мовлення дітей, та інтелектуальний розвиток, використовється система фонетичних та мовленнєвих вправ. Діти, виконуючи вправи, практично засвоюють чітку звуковимову, лексику та гра­матику.

Корекційно-педагогічна робота будуєтьсяв ігровій форміза принципом «від простого до складного» і спрямовуємо на позитив­ний результат.

 

Курс на здоров’язбережувальні технології

  Здоров’язбережувальна та здоров’яформувальна спрямованість освітнього процесу – важлива вимога Базової програми і самого сучасного життя з його згубним впливом на організм людини. Реалізовувати це завдання, зокрема, допоможе інтегрування в життєдіяльність дітей ефективних розвивально-оздоровчих технологій. Сьогодні проблеми збереження здоров’я дітей набувають особливої актуальності, оскільки дедалі помітнішою стає тенденція до погіршення його стану. Обсяг пізнавальної інформації, яку отримують малюки в дошкільному дитинстві, постійно зростає. Відповідно зростає і розумове навантаження. А це нерідко призводить до перевтоми, що негативно позначається на стані здоров’я дітей. Одне з головних завдань дошкільного закладу – така організація освітнього процесу, за якої не лише зберігатиметься високий рівень розумової працездатності вихованців, а й зміцнюватиметься їхнє здоров’я. Програма приділяє особливу увагу впровадженню в освітньо-виховний процес здоров’язбережувальних технологій, що дають змогу проводити оздоровлення в цікавих різноманітних формах, забезпечують фізичне, соціально-емоційне, духовне, інтелектуальне благополуччя малюків. В умовах дитсадка вихователі можуть впроваджувати різноманітні оздоровчі та профілактичні технології інноваційного та здоров’язбережувального характеру. Важливо при цьому враховувати індивідуальні особливості вихованців. Практика показала ефективність оздоровчих технологій терапевтичного спрямування: арт-терапії, піскової терапії, ігрової та казкотерапії, сміхотерапії, музичної терапії, кольоротерапії тощо. Терапія означає „лікування”. Але в умовах дитсадка впровадження таких технологій передбачає профілактику різних захворювань, поліпшення психоемоційного стану дошкільнят. Розглянемо деякі оздоровчі технології.

Кольоротерапія

Людину все життя оточують кольори. Часто вони впливають на наш настрій, самопочуття. Діти дуже чутливі до кольорів. Ще в утробі матері немовля позитивно сприймає червоно-рожеве оточення, в якому перебуває. А споглядання кольорів веселки сприяє вбиранню енергії Сонця, гармонізації почуттів та думок. Запропонуйте дітям обрати кольорову картку, яка їм подобається найбільше, а потім визначте, чи відповідають їхні почуття обраному кольору. Орієнтовні емоційні значення кольорів:

жовтий – радість;

червоний – щастя;

синій – образа, зосередженість;

зелений – спокій;

голубий – замріяність;

сірий – сум;

помаранчевий – піднесення, радісне здивування;

коричневий – утома.

Діти віком від 1 року незалежно від національності і місця проживання надають перевагу однаковим кольорам – червоному, жовтому, помаранчевому. Менш популярні у них синій, зелений, фіолетовий.

Ставлення до кольорів проявляється в малюнках малят. Дослідження В.Мухіної показали, що діти найчастіше обирають кольори з характеристикою „яскравий”, „чистий”, „світлий”. До похмурих, холодних, темних відтінків дошкільнята вдаються тоді, коли дорослі пропонують їм намалювати щось неприємне. „Чорне, брудне, негарне”, – кажуть вони. Тож, як бачимо, при виборі кольорів діти більше спираються не на предметні асоціації, а на враження.

Яскраві кольори радують, приваблюють дошкільнят. Вони не дратують, а навпаки, заспокоюють їх, дають можливість почуватися комфортно. Здавна відомо, що колір може навіть лікувати. На цьому явищі базується такий оздоровчий напрямок, як кольоротерапія.

Розглянемо, як різні кольори впливають на організм.

Зелений колір – помічний при перевтомі та головному болі, заспокоює нервову систему.

Червоний колір – ніби випромінює тепло, активізує сили організму та навіть лікує застуду. Цей колір стимулює серцеву діяльність, активізує обмін речовин. Але з ним треба бути обережним: тривала його дія може призвести до перевтоми та роздратування.

Жовтий – колір радості та оптимізму. Сприяє зміцненню нервової системи та зору. Якщо довго дивитися на жовтий колір, то швидше відійдуть погані думки, поліпшиться настрій.

Оранжевий колір – корисний при порушеннях шлунково-кишкового тракту, стимулює роботу щитовидної залози, підвищує апетит.

Голубий колір – знімає стрес і нервове напруження, заспокійливо діє на організм, знижує артеріальний тиск.

Синій колір – ефективний у боротьбі зі стресом. Кажуть: якщо довго дивитися на синє, минає біль. Цей колір також заспокійливо діє на очі.

Фіолетовий і бузковий – за характером впливу подібні до синього та голубого. Це кольори благородства. Нестача цього кольору може спричинити депресію, тож коли інколи дитина віддає перевагу фіолетовому і бузковому, це може бути сигналом про душевний дискомфорт.

Те, які кольори ми обираємо, а яких уникаємо, з якими асоціюємо певні почуття, емоції, характеризує нас самих. Колір має хвильову енергетичну природу, а отже, ми його відчуваємо найчастіше навіть несвідомо. Нерідко сліпі люди, відчуття яких більш загострені, здатні розрізняти кольори на дотик. На наш мозок щоденно впливають енергії різних кольорів. Від кольору стін кімнати, наприклад, може залежати настрій, апетит, зосередженість, натхнення чи небажання перебувати в цьому приміщенні. Те саме можна сказати і про колірну гаму нашого одягу та одягу людей, які нас оточують.

У „Вченні про колір” Й.Гете писав: „Колір – це продукт світла, що викликає емоції”. Коли ми кажемо „почорнів від горя”, „почервонів від гніву”, „позеленів від злості”, „посірів від страху”, то не сприймаємо ці вислови буквально, а інтуїтивно пов’язуємо емоційні переживання людини зі здатністю виразити їх кольором.

Нервова система здорової дитини потребує позитивного енергетичного впливу, яскравих кольорів і світлих їх відтінків навколо себе.

Учені також встановили взаємозв’язок між кольором та групою крові. Людям з 1 групою найбільше підходять червоні та оранжеві відтінки. Для нормалізації життєвих процесів тих, у кого 2 група крові, рекомендуються голубий і зелений тони, які особливо добре впливають на тіло та розумові здібності. Люди з 3 групою мають ширший вибір: червоний, оранжевий кольори стимулюють процеси їхньої життєдіяльності, підвищують розумову активність: голубий і зелений – заспокоюють нервову систему, а фіолетовий сприяє підняттю настрою. Людям з 4 групою крові (що схожі за своїми енергетичними характеристиками з 2 групою) треба якомога частіше споглядати голубе і зелене.

У практичній роботі з дошкільниками умовно можна виділити три рівні використання кольоротерапії:

1) організаційні можливості кольору (система освітлення та колірне оформлення інтер’єрів приміщень дитсадка);

2) педагогічні можливості кольору (навчання, розвиток, виховання);

3) реабілітаційні можливості кольору (оздоровлення, лікування, психологічний колорит).

Виходячи зі сказаного, рекомендується проводити з дошкільниками таку роботу з кольоротерапії:

Вправи на релаксацію („Зелений ліс”, „Зоряне дихання” тощо).

Графічні вправи „Хвилинки-кольоринки” з метою заспокоєння дітей. Протягом 4-5 хвилин діти роблять кольоровими олівцями, фломастерами довільні малюнки. Це можуть бути просто лінії, круги, сніжинки, квіти тощо. Такі вправи заспокоюють дитину, дають їй змогу відпочити, отримати позитивні емоції.

Міні-заняття з кольоротерапії рекомендовано проводити вже з раннього віку.

Арт-терапія

Арт-терапія – лікування мистецтвом. Відносно новий метод психотерапії, який досить широко використовується і в роботі з дошкільниками.

Ще древні мудреці вважали, що мистецтво і творчість лікують душу і тіло.

Запропонуйте вихованцеві виразити свої емоції, почуття, проблеми за допомогою ліплення, малювання. Можна залучити й інші види мистецтва: театральні вистави, літературну творчість. Такі заняття допомагають зняти психічне напруження як у дітей, так і в дорослих.

Арт-терапія поєднує використання різних видів образотворчості: малюнка, живопису, монотипії, мозаїки, колажу. Перевага цього методу – відносна простота в застосуванні, багатство матеріалів, можливість поєднувати його з будь-якими іншими психотерапевтичними методами, серед яких: музико терапія, танцювальна терапія, казкотерапія, кольоротерапія, пісочна терапія.

Усі види мистецтва мають оздоровчий вплив на здоров’я дітей. Так, усім дітям необхідне щодня малювання, особливо з елементами фантазування. Небажання малюка малювати має насторожити дорослого, замислитися про причину відмови.

Дуже важливим є читання як пасивний варіант арт-терапії та придумування різних оповідок, казок як її активний варіант. Фантазуючи, малюки часто створюють собі нову, яскраву реальність і розв’язують таким чином власні проблеми.

Переваги арт-терапії:

Арт-терапія не має обмежень у використанні, оскільки не вимагає наявності особливих здібностей до образотворчої діяльності чи художніх навичок, тож підходить кожному.

Як засіб невербального спілкування вона особливо цінна для тих, кому важко передати свої переживання словами.

Арт-терапія як засіб вільного самовираження та самопізнання передбачає атмосферу довіри, високої толерантності, уваги до внутрішнього світу людини.

Дає значний позитивний емоційний заряд, формує активну життєву позицію, впевненість у своїх силах.

Пісочна терапія

Пісок і вода – найулюбленіші матеріали для ігор і занять дітей. Пісок „поглинає” негативну енергію, „очищає” енергетику людини, стабілізує її емоційний стан.

Перші знайомства малюків відбуваються у пісочниці. Заняття та ігри з піском підносять настрій, викликають емоції радості, спонукають до діяльності. У процесі ігор з піском діти стають більш упевненими та здатними долати труднощі; у них розвиваються тактильно-кінестетична чутливість і дрібна моторика рук.

Роботу з піском доцільно починати з ігор на розвиток тактильно-кінестетичної чутливості та дрібної моторики рук. Тактильно-кінестетичні відчуття – це відчуття, які ми отримуємо через рецептори на шкірі. Вони тісно пов’язані з розумовими операціями, з їх допомогою ми пізнаємо світ.

Запропонуймо малюкам зробити на піску відбитки кисті руки внутрішнім і зовнішнім боком. Нехай діти затримають руки на піску, злегка притиснувши їх і прислухаються до своїх відчуттів. Дорослий розпочинає цю гру, розповідаючи про свої відчуття: „Мені приємно. Я відчуваю прохолоду піску. Коли я ворушу руками, мої пальці й долоні відчувають кожну піщинку. А що відчуваєте ви?”. Діти по черзі діляться своїми відчуттями та враженнями.

Можна запропонувати дошкільнятам:

„походити” долоньками по піску, залишаючи свої сліди;

виконати долоньками і ребром долоньок зигзагоподібні та колові рухи;

складеними пальцями зобразити на піску сліди загадкових, казкових птахів, тварин;

створити відбитками долонь, кулачків різноманітні малюнки (квіти, дерева, травичка, сонечко, дощ).

Танцювально-рухова терапія

Танець – один з видів рухової терапії, який, зокрема, дає дитині також можливість самовиражатися, само реалізовуватися, передавати свої емоції та почуття.

Використання музичних творів поглиблює емоційне сприйняття, вивільнює почуття, що дістає своє вираження в русі, а це в свою чергу, сприяє особистісному розвитку та самореалізації, кращому розумінню власного „Я”.

Виразні рухи людини – обов’язковий компонент емоцій. Немає такої емоції або переживання, які б не передавалися в рухах, і не лише в міміці, а й у жестах рук, рухах ніг, голови, тулуба, напруженні або розслабленні мускулатури, характері й темпі дихання тощо. Через виразні рухи людина може усвідомити свій внутрішній стан, а також повідомити іншого про свої переживання, наміри, сподівання.

Через танець можна виразити все, навіть те, що неможливо висловити словами. Він дає дитині змогу краще усвідомити можливості власного тіла, не лише поліпшує фізичне та емоційне здоров’я, а є ще й улюбленою розвагою. Педагог, спостерігаючи за групою під час танцю, оцінює сильні і слабкі сторони репертуару рухів учасників, після чого визначає, які з них змінити або вдосконалити.

Сміхотерапія

У народі кажуть: „Сміх – це здоров’я”. Справді, він допомагає зняти стрес, підняти настрій, сприяє виділенню потрібних гормонів в організм, задіює м’язи обличчя та тіла людини.

Наука про сміх – гіотологія – стверджує, що сміх позитивно впливає на фізичний розвиток дітей. Дві тисячі років тому Гіппократ в одному з творів акцентував увагу на користі сміху, розглядаючи його як лікувальний засіб. Лев Толстой зазначав, що сміх породжує бадьорість, а Максим Горький вважав, що „розумний сміх – чудовий збудник енергії”. Сьогодні сміхотерапія практикується в усьому світі.

Виявляється сміх буває різним: веселим і отруйним, радісним і сумним, розумними і недоречним, іронічним і щирим, цинічним і сором’язливим. І не кожен сміх позитивно впливає на наше здоров’я.

Окрім того, сміх як важливий спосіб дихання, за якого вдих подовжується, а видих навпаки, скорочується, дає легеням можливість повністю звільнитися від повітря. Він також знижує частоту ритму серця, нормалізує артеріальний тиск, сприяє виробленню життєво необхідних гормонів радості. Реакція імунної системи на сміх прямо протилежна реакції на стрес. Навіть саме промовляння „хі-хі”, „хо-хо”, „ха-ха” дає клітинам імунної системи команду атакувати чужорідні для них тіла – віруси, злоякісні клітини тощо. Тому сміх рівнозначний прогулянці по лісу чи кисневому коктейлю. Але цим позитивна дія сміху не вичерпується.

Якщо вам бракує часу на повноцінний відпочинок, застосуйте сміхотерапію. Адже сміх знімає напруження з 80 груп м’язів, задіює практично всі м’язи обличчя, при цьому підвищується їхній тонус, а це поліпшує зовнішній вигляд.

Щоб діти росли здоровими, веселими, слід впроваджувати в освітньо-виховний процес „хвилинки-смішинки”, розваги, гуморини, що викликають позитивні емоції. Елементи сміхотерапії корисно використовувати під час проведення фізкультхвилинок, фізкультпауз чи на перервах між заняттями тощо.

Казкотерапія

Казкові фольклорні сюжети – своєрідні матриці, що відображають головні душевні та суспільні конфлікти людей. Споконвіку старші покоління передавали в казках своїм нащадкам мрії про нездоланність Добра і Правди, про щасливе життя. У них гармонійно поєднуються реальне і фантастичне. У процесі роботи над казкою у дітей розвивається творчість, уява, позитивні емоції, що має величезний вплив на формування духовно здорової, компетентної особистості.

„Цілющі” властивості казки покладено в основу цілого напряму сучасної психотерапії – казкотерапії.

Казкотерапія спонукає шукати відображення казкових подій у поведінці людей, проблемах і способах їх розв’язання у реальному житті.

Діти дуже люблять казки. У казковій формі легше побачити та зрозуміти свої вади й проблеми. Казковому персонажеві простіше придумати вихід із складної ситуації, адже в казці все можливо! До того ж, як відомо, казки завжди добре закінчуються.

Мета казкотерапії – допомогти людині побачити не так реальний світ, як враження, яке він на них справляє, тобто свій внутрішній стан. Щоб описати його, вони шукають у реальному світі аналогії і, оперуючи ними, створюють образи, що відповідають їхнім почуттям. Це називається метафорою.

Саме метафоричною мовою говорить наша психіка, а точніше – права півкуля головного мозку. Вчені вважають, що ця півкуля мозку відповідає і за наше здоров’я.

Отже, тривале психологічне напруження, викликане страхом, призводить до дисбалансу в організмі дитини, а це, у свою чергу, викликає різні розлади, і як наслідок – серйозні хвороби.

Три-чотирирічні діти люблять робити героями своїх казок іграшки, маленьких чоловічків, звірят. Чотири-шестирічні використовують образи фей, принцес… У дітей шести-семи років герої схожі на них.

Кожне заняття казкотерапією має закінчуватися обговоренням: „Чого навчила казка?”.

Сюжети пропонованих казок, що створюються як психотерапевтичні, обов’язково передбачають можливості для зміни героїв казки в кращий бік, а також ситуації вибору, що потребують від них відповідального рішення. Наприклад, казка може підказати, що неконтрольована агресивність, насильство, егоїзм, байдужість до людей і до себе самого – це погано, і що не дуже добре проводити життя в марності і примхах.

Значення мудрої, доброї казки у вихованні дітей важко переоцінити. Адже це не лише скарбничка мудрості, а й невичерпне джерело розвитку емоційної сфери і творчого потенціалу дитини. Ознайомивши дітей із змістом казки, слід розглянути з ними сюжет, визначити характери персонажів, оцінити їхні вчинки. Варто також запитати, хто з персонажів найбільше сподобався і не сподобався, чому, проаналізувати деякі ситуації, вислови, образи.

Отже, казка розвиває в дітей моральні якості. У словесно-емоційній формі вона ненав’язливо підводить дитину до самостійних висновків: чому саме слід поводитися добре; чому цінуються лише гарні вчинки.

Музикотерапія

Музика – невід’ємна складова нашого буття. Вона робить життя змістовнішим, веселішим, цікавішим, збагачує різними емоціями. У дитсадку діти чи не найбільше полюбляють музичні заняття, розваги, свята, музичні паузи.

Музико терапія передбачає використання спеціальної добірки музичних творів з метою впливу на емоційно-почуттєву сферу малюка, його духовне зростання, забезпечення релаксації та емоційного тла для оптимізації різних видів діяльності. Музику можна використати для надання психолого-педагогічної допомоги дітям з інтелектуальними, мовленнєвими, руховими, сенсорними, емоційними порушеннями. Насамперед музика впливає на емоційну сферу дитини, вона також є засобом невербальної комунікації та одним з можливих способів пізнання світу.

Розглянемо деякі дитячі музичні ігри з погляду їхнього розвивально-терапевтичного впливу на особистість дошкільнят. Особливо подобаються малюкам ігри-забави з дорослими: „Ладки, ладоньки, ладусі”, „Плескаємо –  тупаємо”, „Одна ніжка тупоче, а другая не хоче”. Тут велике значення має встановлення емоційного контакту між дитиною та вихователем чи батьками, пробудження в малюка почуття довіри до дорослого. У поєднанні дій зі словами пісеньки малюк вчиться вслухатися у звуки мови, сприймати та відтворювати її ритм, окремі звукосполучення і поступово вникати в їхній зміст.

Дитячі музичні ігри супроводжуються музично-поетичними вставками, кожна з яких має своє призначення – повідомляє про початок гри або якийсь її етап, коментує події тощо.

Колискові пісні також можна проводити як дитячі музичні ігри, що допомагають заспокоїти дитину, розслабити її, зняти зайве емоційне напруження – у цьому й полягає їхня терапевтична дія. У повсякденному житті малят слід використовувати найбільше оздоровчих технологій, адже вони переважно прості у використанні, дають вихованцям велике задоволення, а головне мають ефективний комплексний вплив на формування їхнього здоров’я. Здоров’ятворчі та здоров’язбережувальні технології можна використовувати у різних організаційних формах роботи, у повсякденні, інтегруючи їх у різні види діяльності.

Використання різних елементів спорту в фізкультурно-оздоровчій роботі

Проблеми нинішнього довкілля та низка інших негативних чинників зумовлюють актуалізацію питань збереження й зміцнення здоров’я підростаючого покоління. Саме тому забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей, формування основ здорового способу життя з наймолодшого віку є пріоритетними завданнями дошкільної освіти. Фізичне виховання дітей у дошкільному навчальному закладі передбачає використання комплексу різних засобів фізкультурно-оздоровчого спрямування та оптимізації рухової діяльності.

Оптимальна рухова активність – необхідна умова всебічного розвитку дітей

Одним з дієвих засобів активного впливу на організм кожної дитини з метою фізичного розвитку є вправи й розваги спортивного характеру, ігри з елементами спорту. Застосування їх у роботі з дошкільниками сприяє розв’язанню таких важливих завдань усебічного розвитку особистості, як:

  • збереження та зміцнення здоров’я
  • загартування і зміцнення імунітету;
  • удосконалення функціональних та адаптаційних можливостей дитячого організму;
  • формування уявлень про здоровий спосіб життя та правила безпечної поведінки в довкіллі;
    • забезпечення цілісної фізичної підготовки
  • формування основних рухових вмінь і навичок;
  • розвиток фізичних якостей і здібностей;
  • виховання потреби у заняттях фізкультурою та інтересу до певного виду спорту з дитинства;
    • збагачення емоційно-соціальної сфери
  • стимулювання до виявлення позитивних емоцій та почуттів, формування оптимістичного світосприймання;
  • розвиток вольових зусиль, здатності контролювати власні емоційні стани – подолання страху й невпевненості, прийняття поразки;
  • сприяння налагодженню взаємодії з однолітками й дорослими, дотриманню правил культурної й толерантної поведінки в колективі;
    • розвиток мовлення й пізнавальних психічних процесів –
  • формування уявлень про природне, предметне, соціальне довкілля;
  • активізація спілкування, розвиток зв’язного мовлення, збагачення словникового запасу;
  • розвиток сприймання, пам’яті, мислення, уяви, уваги;
    • виховання естетичного ставлення до навколишнього світу –
  • розвиток здатності помічати красу, зокрема красу рухів;
  • ознайомлення з різними видами мистецтва через інтеграцію елементів спорту з музикою, хореографією, театром тощо.

Професійна компетентність педагога як запорука успішної фізкультурно-оздоровчої роботи

Організація фізкультурно-оздоровчої роботи на належному рівні значно залежить від професійної компетентності педагогів дошкільного навчального закладу. Вихователі груп, інструктори з фізкультури мають орієнтуватися в сучасних досягненнях науки і практики, бути обізнаними у новітніх технологіях, спрямованих на збереження й зміцнення здоров’я дітей, використовувати у своїй роботі кращі здобутки перспективного педагогічного досвіду.

Для підвищення рівня професійної майстерності педагогічних працівників різних категорій щодо впровадження елементів спорту в освітній процес ДНЗ необхідно  проводити відповідну роботу. Форми, терміни її проведення фіксують у річному плані, а за потреби – в індивідуальній документації педагогічних працівників.

Принципи формування сучасного здоров’язбережувального розвивального середовища

  • безпечності та оздоровчої спрямованості;
  • відповідності віковим закономірностям та індивідуальним особливостям розвитку дітей;
  • оптимальності у забезпеченні рухового режиму;
  • активності та самостійності дітей;
  • раціональності та доцільності у комплектуванні;
  • універсальності та динамічності;
  • комфортності.

Компоненти здоров’язбережувального розвивального середовища

  • на території дошкільного закладу –
  • спортивний майданчик;
  • доріжки для бігу;
  • велотреки;
  • «стежини здоров’я»;
  • поліфункціональний міні-стадіон;
  • літній відкритий басейн;
    • у приміщенні дошкільного закладу –
  • фізкультурна зала;
  • кімната здоров’я;
  • басейн;
  • спортивні осередки у групах.

Спортивні об’єкти на території дошкільного закладу мають бути обладнані відповідним інвентарем, що дає змогу педагогу організовувати рухову активність дітей на свіжому повітрі у різні пори року, в різних погодних умовах і в різний період дня.

Забезпечення системного підходу до організації

рухової діяльності дітей

Вправи, розваги спортивного характеру та ігри з елементами спорту слід добирати відповідно до вікових анатомо-фізіологічних і психологічних особливостей розвитку дітей. Доступними для дошкільників є:

  • спортивні вправи та розваги –
  • зимового циклу – катання на санчатах, ходьба на лижах, ковзання по льодяних доріжках, ігри в сніжки;
  • літнього циклу – їзда на велосипедаі, самокаті, катання на роликах, плавання;
    • ігри з елементами спорту –
  • зимового циклу – хокей;
  • літнього циклу – футбол, баскетбол, бадмінтон, настільний теніс, «городки», крокет.

Щоб забезпечити системний підхід до організації рухової діяльності  дошкільників, елементи спорту доцільно впроваджувати в різні форми з фізичного виховання:

  • фізкультурні заняття;
  • рухливі ігри, індивідуальна робота з фізичного виховання, самостійна рухова діяльність;
  • активні форми дозвілля;
  • пішохідний перехід;
  • гурткова робота.

У процесі фізкультурно-оздоровчої роботи з використанням елементів спорту варто акцентувати увагу на особливих підходах до керівництва руховою діяльністю, зокрема доцільно:

  • стимулювати в дітей стійкий інтерес до занять різними видами спорту;
  • створювати сприятливі умови для розкриття фізичного, духовного, інтелектуального потенціалу дітей;
  • широко застосувати змагально-ігрові методи;
  • забезпечувати інтеграцію елементів спорту в різні види діяльності дітей – музичну, театральну, хореографічну, образотворчу, трудову, комунікативно-мовленнєву, пізнавальну;
  • надавати можливість дітям творчо само реалізовуватися в руховій діяльності – у нестандартний спосіб розв’язувати рухові завдання,виявляти самостійність у створенні нових фізичних вправ тощо.

Налагодження тісної взаємодії з родинами вихованців

Становлення й розвиток особистості з перших днів життя відбувається сім’ї. повноцінний розвиток дітей значно залежить від дотримання здорового способу життя в родині. Використання вправ спортивного характеру, ігор з елементами спорту в родинному дозвіллі є дієвим засобом оздоровлення й фізичного розвитку, що сприяє встановленню тісних емоційних зв’язків між батьками та дітьми.

Саме тому педагогам ДНЗ варто організовувати відповідну роботу, спрямовану на підвищення компетентності батьків з питань фізичного виховання та оптимізації рухової активності дітей засобами вправ спортивного характеру та елементів спорту. Зокрема:

  • проводити семінари;
  • надавати консультативно-методичну допомогу з різни проблемних питань;
  • сприяти організації батьківських клубів за інтересами;
  • залучати родини вихованців до участі у спільних проектах, святах, розвагах, виставках, конкурсах.

Збереження та зміцнення  здоров’я дітей  дошкільного віку, формування в них основ здорового способу життя є можливим завдяки злагодженій  взаємодії всіх соціальних інститутів, причетних до  фізичного виховання підростаючого покоління, та правильно організованій фізкультурно-оздоровчій роботі.

Розвиток мовлення дітей-логопатів засобами фольклору

     На сучасному етапі розвитку дошкільної освіти в Україні однією з актуальних вбачається проблема забезпечення ефективності навчально-виховного процесу, пошук таких засобів педагогічного корекційного впливу на особистість дитини з порушенням мовлення, які б забезпечували достатній для її успішної соціалізації та самореалізації розвиток особистості в умовах перебування у дошкільному навчальному закладі.

   Актуальність теми зумовлено соціальною потребою розвитку мовлення дітей як важливого компонента становлення особистості та пріоритетним спрямуванням Національної доктрини розвитку освіти України, Законом України «Про освіту», що передбачають досконалість форм, методів, засобів і методики навчання дітей рідній мові, формування культури мовленнєвого спілкування.

     Народне художнє слово це один із засобів не лише виховання, а й розвитку мовлення дитини. Всі види і жанри народної творчості в більшості своїй доступні, зрозумілі дітям за змістом і формою, наділені ігровими моментами і легко сприймаються ними, а тому можуть використовуватися в корекційній роботі.

      Скарбниця народної мудрості надзвичайно багата. Є в ній казка і легенда, пісня і дума, загадка, прислів’я і приказка, весела забавлянка и ніжна колискова, цікава гра, мирилочка-дружилочка та ін.

    Використовуючи у своїй промові прислів’я і приказки діти навчаються ясно, лаконічно, виразно висловлювати свої думки і почуття, інтонаційно забарвлюючи своє мовлення, розвивається вміння творчо використовувати слово, вміння образно описати предмет, дати йому яскраву характеристику.

    Відгадування і вигадування загадок також впливає на різнобічний розвиток мови дітей. Вживання для створення у загадці метафоричного образу різних засобів виразності (прийому уособлення, використання багатозначності слова, визначень, епітетів, порівнянь, особливої ритмічної організації) сприяють формуванню образності мовлення дітей дошкільного віку. Загадки збагачують словник дітей за рахунок багатозначності слів, допомагають побачити вторинні значення слів, формують ставлення до переносному значенні слова.

    Вони допомагають засвоїти звуковий і граматичний лад мови, примушуючи зосередитися на мовної форми і аналізувати її. Щоб викликати у дітей інтерес і потреба в доказі треба при відгадуванні загадок ставити перед дитиною конкретну мету: непросто відгадати загадку, а довести, що відгадка правильна. Необхідно вчити дітей сприймати предмети і явища навколишнього світу у всій повноті і глибині зв’язків і відносин. Заздалегідь знайомити з тими предметами і явищами, про які пропонуватимуться загадки. Тоді докази будуть більш обґрунтованими і повними.

    Систематична робота з розвитку у дітей навичок мова – докази при поясненні загадок розвиває вміння оперувати різноманітними і цікавими доказами для кращого обґрунтування відгадки. Щоб діти швидше опановували описової формою мови, треба звертати їх увагу на мовні особливості загадки, вчити помічати красу і своєрідність художнього образу, розуміти, якими мовними засобами він створений, виробляти смак до точного і образного слова. враховуючи матеріал загадки, необхідно навчити дітей бачити композиційні особливості загадки, відчувати своєрідність її ритмів і синтаксичних конструкцій. У цих цілях проводиться аналіз мови загадки, звертається увага на її побудова.

     Оволодіння навичками описової мови йде успішніше, якщо поруч із загадками як зразки беруться літературні твори, ілюстрації, картини. Отже, у вигляді загадки в дітей розвивається чуйність до мови, вони вчаться користуватися різними засобами, відбирати потрібні слова, поступово опановуючи образною системою мови.

   Поширеним жанром дитячого фольклору є пісня. Позитивний вплив співу на корекцію заїкання. під час співу в заїкуватих.

    У дітей зникає підвищена напруга дихальних, голосових і артикуляційних м’язів. Спів допомагає розвивати силу голосу, чистоту його звучання і мелодику мовлення.

   Виховне значення колискової пісні в житті дитини надзвичайно велике.

    Через колискові дитина починає вслухатися і пізнавати звуки рідної мови.

    На основі текстів колискових можна збагачувати мову дітей пестливими словами, виховувати ніжність, доброту, лагідність. Діти, порушення мовлення яких обумовлені органічними ураженнями центральної нервової системи, є виснажливими, швидко втомлюються передусім у розумових видах діяльності. Вони можуть бути дратівливими, збудженими, розгальмованими, неспокійними, непосидючими; їхній настрій швидко змінюється внаслідок емоційної нестійкості.

    У дитини часто порушується сон. У цьому випадку щоб сон був міцним і здоровим, розповісти гарну казку і ніжно заспівати колискову. Колискові пісні збагачують словник дітей за рахунок того, що містять широке коло відомостей про навколишній світ, перш лише про тих предметах, що близькі досвіду людей і приваблюють своїм зовнішнім виглядом, наприклад, “зайченя”.

    Граматична різноманітність колискових сприяє освоєнню граматичного ладу мовлення. Навчаючи дітей утворювати однокореневі слова, можна використовувати ці пісні, так як в них створюються добре знайомі дітям образи, наприклад образ кота. При чому це не просто кіт, а “котенька”, “Коток “, “котик”, “котя”. До того ж позитивні емоції, пов’язані з тим чи іншим з колиски знайомим чином, роблять це освоєння успішнішим і міцним.

    Дитячі пісні-заклички – це типова календарна поезія. Форма заклички у поєднанні з жвавою, часто танцювальною ритмікою, безпосередніми звертаннями до явищ природи, рослин, тварин тощо надає оптимістичного колориту пісням. Вони сприяють не лише розвиткові мовлення, виробленню дикції та інтонаційної виразності, але і позитивно впливають на емоційний стан та настрій дітей, що є дуже важливим.

    Скоромовки – невеликий гумористичний твір, побудований на чергуванні певних звуків, що, чергуючись, ускладнюють швидку вимову слів. Вони цікаві для дітей своїм змістом, ритмікою. Після вивчення тексту можна запропонувати проказати їх, змінюючи силу голосу (пошепки-тихо-голосно), темп мовлення (швидко, посередньо, повільно).

      Такі вправи дають можливість виробляти у дітей вміння володіти голосом, регулювати його силу і темп, вправляти артикуляційний апарат, удосконалювати вимову звуків. Отже, використання скоромовок у логопедичній роботі з дошкільниками, що мають порушення мовлення, є дуже доцільним. У скоромовках діти не лише навчаються вимовляти важкі сполучення звуків, але й вправляють артикуляційний апарат, вчаться володіти голосом, регулюючи його силу і темп. Такі вправи є доброю основою для вироблення гарної дикції та інтонаційної виразності мовлення.

    Казка – прозовий жанр усної народної поезії. Виховне і пізнавальне значення казки в житті дитини надзвичайно велике. Казка допомагає формуванню свідомості, певних моральних якостей, характеру. Через таку форму роботи можна реалізовувати багато навчальних, виховних, пізнавальних та розвивальних завдань. Діти повинні вміти розповідати як цілу казку, так і частинами; використовувати її образну мову, передавати інтонаційно характер дійових осіб.

    Сприяють розвитку дрібної моторики рук, координації рухів дитячі народні ігри. Дитячі народні ігри найчастіше рухливі, швидкі, вимагають від дитини кмітливості, спритності, винахідливості, сприяють розумовому, моральному, естетичному і фізичному вихованню дітей. що спів не тільки регулює подих, але одночасно, як і музика, виховує почуття свідомого й активного сприйняття ритму.

   Малі форми фольклору лаконічні і чіткі формою, глибокі і ритмічні. З їх допомогою діти вчаться чіткій і дзвінкій вимові, проходять школу художньої фонетики.

   За допомогою малих форм фольклору можна вирішувати практично всі завдання методики розвитку мови і поруч із основними методами і прийомами мовного розвитку дошкільників з загальним недорозвиненням мовлення можна й потрібно використовувати цей багатющий матеріал словесної творчості народу.

Умови розвитку мовленнєвої компетентної дитини раннього віку

     Мовленнєвий розвиток дошкільника – складний психологічний процес, що не зводиться до простого відтворення дитиною почутої мови. Він визначається мірою сформованості знань, умінь та навичок дитини й виявляється в соціальній та інтелектуальній активності в колі дорослих та однолітків. Мовлення – особлива форма діяльності дитини, особливий результат її зусиль в освоєнні життєвого простору. Належний рівень життєвої компетентності дитини неможливий без оволодіння мовленням. Оволодіваючи мовленням, вивчаючи мову, дитина засвоює систему знань, суспільно прийняті норми поведінки. Мовленнєва компетентність – це вміння адекватно й доречно користуватися мовою в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності. Дитина повинна бути здатною користуватися рідною мовою як засобом мовленнєвої взаємодії в товаристві людей, знаходити своє місце серед них, розуміти їх і бути зрозумілою, узгоджувати власні бажання з намірами інших учасників. Становлення мовленнєвої особистості відбувається в комплексному розвитку всіх компонентів мовлення.

 Виокремлюють такі види мовленнєвої компетентності дошкільника: лексична (наявність певного запасу слів), фонетична (правильна вимова всіх звуків рідної мови), граматична (правильне вживання граматичних форм рідної мови), діалогічна (розуміння зв’язного тексту, уміння вести діалог, складати розповіді).

       У формуванні мовленнєвої компетентності лежить триєдина мета: розвиток мовлення, навчання мови та мовленнєве виховання. Взаємодія компонентів процесу формування мовлення дошкільнят є основою для сформованості мовленнєвої компетентності.

    Зміст комунікативної компетентності передбачає такі складові:

  • обізнаність дитини старшого дошкільного віку зі способами та засобами
  • мовленнєвої взаємодії;
  • адекватність вибору наявних навичок та вмінь, застосування їх у мовленнєвій діяльності;
  • орієнтація в ситуації спілкування;
  • комплексне, варіативне, творче застосування мовленнєвих і немовленнєвих засобів відповідно до поставленої мети.

     Різні види мовленнєвої компетентності формуємо з раннього віку. Для успішного мовленнєвого розвитку важливе значення має вся життєдіяльність дітей, що дає змогу вправляти їх у спілкуванні. Оптимальний рівень мовленнєвої компетентності дошкільників досягається створенням розвивального мовленнєвого середовища, у якому діти перебувають. Пріоритетами для розвивального середовища мають бути спілкування, обговорення, мовленнєво-творча діяльність, роздуми вголос без остраху помилитися чи мати іншу думку, ніж дорослий.

    Мовленням дитина оволодіває в процесі спілкування під час різних видів діяльності. Проте, повсякденного спілкування для становлення мовленнєвої компетентності недостатньо. Саме на міні-заняттях, в яких домінують гра і спілкування, вихователь систематично та послідовно формує у дітей мовленнєві вміння та навички, які закріплюються при спілкуванні дітей під час різних видів діяльності в повсякденному житті. На таких заняттях з мовленнєвого спілкування діти не стільки засвоюють матеріал про навколишній світ, скільки вправляються в мовленнєвій діяльності. Міні-заняття з мовленнєвого спілкування проводяться в усіх вікових групах з підгрупами дітей та індивідуально. Основною метою міні-занять з мовленнєвого спілкування є розвиток мовлення кожної конкретної дитини, тому важливо стимулювати максимальну мовленнєву активність кожного вихованця.

   Своєчасно сформована мовленнєва компетентність у дошкільному віці є головною умовою подальшого успішного навчання у школі. Для формування мовленнєвої компетенції також доцільними будуть як організовані так і самостійні форми діяльності. Організовані форми діяльності з дітьми, заняття, спостереження, бесіди й розмови, ігри з правилами, трудові доручення, чергування, колективна праця, проведення експериментальних дослідів, індивідуальна робота, свята й розваги, екскурсії, побутові процеси: одягання, умивання, приймання їжі, вкладання на сон, чергування. Для виконання завдання, організації гри, спостереження чи чергування педагог використовує методики розвитку різних сторін мовлення. Вчить слухати, аналізувати, запитувати та давати відповіді на запитання, звертатися з проханням чи для організації спільної діяльності, засвоює мовленєвий етикет. Однак саме самостійні форми діяльності дають змогу реалізувати набуті знання. Самостійні форми діяльності: ранкові та вечірні години; прогулянки; самостійна ігрова діяльність; образотворча діяльність; театральна діяльність; рухова; пізнавальна. Часто різні види самостійної діяльності діти поєднують із мовленнєвою: малюють і ведуть діалог про улюблені мультфільми, поливають квіти та наспівують улюблену пісеньку чи декламують вірш, грають в мяча та оговорюють свої спортивні вподобання. Під час гри дошкільник може домовитися з іншими дітьми лише за допомогою мовлення. Спонукаючи дитину до розмови, гра сприяє її мовленнєвому розвитку. Завдання вихователя не лише навчити дітей правильно грати, спілкуватися в ігровій діяльності, організовувати свій вільний час із користю, але й спостерігати за дітьми, аналізувати їх поведінку, мовлення, тактовно виправляти помилки чи заохочувати до активності.

    Особливого значення в дитячому садку набуває сюжетно-рольова гра. Саме завдяки їй відбувається найбільш інтенсивне формування всіх компонентів мовленнєвої системи, зокрема фонетики, лексики і, що дуже важливо для дітей з мовленнєвими вадами, граматики та зв’язного мовлення. У молодшому дошкільному віці тільки фрагментарно, а у середньому та старшому – вже повною мірою в дітей з’являється потреба діяти так, як дорослі, робити все самотужки. Суперечності між прагненням усе зробити самій і реальними можливостями спонукають дитину реалізовувати свої інтереси в сюжетно-рольовій грі. Сюжетно-рольова гра – ефективний засіб не лише мовленнєвого, а й усебічного розвитку дитини, це чудова можливість психологічного розвантаження.

Мовленнєву компетентність дошкільника потрібно розширювати й за допомогою використання театралізованої діяльності. На основі казок проводити цікаві ігри-драматизації, лялькові вистави. Значну роль у цьому процесі відіграє музичний керівник, який допомагає в організації, проведенні та музичному супроводі певного заходу.

   Отже, необхідно пам’ятати, що жоден вид діяльності малюка не може бути відокремленим один від одного, що мовленнєві завдання можна реалізувати навіть у самостійній діяльності, вихователь зможе досягти удосконалення мовленнєвих умінь вихованців, без яких неможливий гармонійний розвиток дитини та її подальше навчання у школі.