Листопад

Мультимедійна презентація як елемент мульттерапії

Сучасність не стоїть на місці. XXI століття прогресує зі швидкістю світла в усіх сферах життя і диктує нові умови для молодших поколінь. Тому важливою ланкою сьогодення є розвиток, виховання та навчання дошкільника – креативної, вмілої, самостійної, свідомої, життєво компетентної особистості в майбутньому, яка б могла адаптуватися до постійних змін та інновацій суспільства, творити і відкривати нове, сприймати зміни та ефективно впливати на них, бути творчою та чуйною, духовною та моральною, толерантно ставитися до інших.

Нові завдання вимагають нових підходів у навчально-виховному процесі, впровадження в роботу інноваційних технологій, використання нетривіальних методів, прийомів, засобів та форм роботи з малятами, за якими забезпечуватиметься цілісний педагогічний вплив, зорієнтований не на окремі якості особистості, а на структуру особистості в цілому.

Беручи до уваги те, що нас час ознаменувався стрімким зростанням інформаційного потоку, який надзвичайно швидко почав змінювати якість та зміст життя суспільства, в людське життя влилися і стали органічною часткою електронні засоби зв’язку, цифрові технології, комп’ютерна техніка. Тому проникнення сучасних, в тому числі і мультимедійних , технологій в галузь освіти є закономірним невідворотним явищем. Дійшовши такого висновку, ми вирішили впровадити інноваційну форму роботи з дітьми-мульттерапію, за якої «ефект» доцільного використання мультфільмів виявився надзвичайним.

Саме слово «мульттерапія» має різноманітні значення, що грунтуються на декількох різноманітних формах образотворчого мистецтва та ілюстрації. Художники, які створюють мультфільми, відомі як художники та карикатуристи. Первинний зміст мультфільму в образотворчому мистецтві означав підготовчий малюнок на витвір мистецтва, такий як картина.

Мультфільм-мультиплікація, анімація, мультиплікаційне кіно – це вид кіномистецтва, твори якого створюються шляхом зйомки послідовних фаз руху мальованих (графічна або мальована мультиплікація) або об’ємних (об’ємна або лялькова мультиплікація) об’єктів.

Отже, мульттерапія – це методика співпраці вихователя і дитини через перегляд мультиплікаційних картин і в подальшому їх аналіз з метою досягнення високих позитивних результатів у навчальному, розвивальному та виховному аспектах.

Мультфільм – дивний феномен нашого існування. Він на ряду з грою і казкою має чудодійний вплив на дитину. Мультиплікаційні фільми невипадково улюблені дітьми різного віку. Яскраві, видовищні, образні, з одного боку, і прості, ненав’язливі персонажі мультиплікаційних фільмів демонструють дитині найрізноманітніші способи взаємодії з навколишнім світом. Вони формують у малюка первинні уявлення про добро і зло, еталони гарного і поганого поводження. Через порівняння себе з улюбленими героями, дитина має можливість навчитися позитивно сприймати себе, справлятися зі своїми страхами і труднощами, шанобливо ставитися до інших. Події, що відбуваються у мультфільмі, дозволяють підвищувати обізнаність малюка, розвивати його мислення і уяву, фантазію, формувати його світогляд, поповнювати художній словниковий запас , «годувати» пізнавальний інтерес, усебічно розвивати і виховувати доброзичливу, ввічливу, чуйну та естетичну особистість. Повчальна мультиплікаційна історія, яка показує приклад моральності, формує у дитини модель навколишнього світу, образ матері та батька, тих сфер життя, які в подальшому житті будуть для неї орієнтиром.

У педагогічній практиці мульттерапія виконує такі функції:

– розважальну: розважити, надихнути, підвищити інтерес;

– комунікативну: освоєння діалектики спілкування;

– самореалізації в житті після перегляду;

– ігротерапевтичну: подолання різних труднощів, страхів, проблем, протирічь з власним «Я»;

– діагностичну: виявлення відхилень від нормативної поведінки, самопізнання у процесі перегляду мультфільмів;

– функцію корекції: внесення позитивних змін в структуру особистісних показників;

– міжнаціональної комунікації: засвоєння єдиних для всіх людей соціально-культурних цінностей;

– функцію соціалізації: включення в систему суспільних відносин.

Значення мультфільмів неможливо обмежити розважально-рекреативними можливостями. У тому скаладається їх феномен, що, будучи розвагою, відпочинком, вони здатні перерости у навчання, творчість, терапію, у модель людських відносин.

Впровадження мульттерапії у навчально-виховний процес вимагає від вихователя глибокої і змістовної підготовки та вміння нестандартно підходити до конструювання і проведення заняття. Ефективність впровадження цієї технології залежить від вміння, бажання та знань педагога. У вихователя має бути особливий особистісний стан, який передбачатиме наявність мотиваційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, володіння ефективними способами і засобами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості і рефлексії, він має бути фасилітатором – сповідувати у роботі з дітьми відкритість, заохочення, довіру як вираження внутрішньої особистісної впевненості в можливостях і здібностях вихованців, «емпатичне» розуміння. Він обов’язково повинен мати інноваційний потенціал – сукупність соціокультурних і творчих характеристик, які виражають готовність удосконалити власну педагогічну діяльність.

Розглядаючи мультиплікаційні картини як культурне явище, можна сказати, що всі вони, подібно до тенденцій розвитку цивілізацій, мають свої особливості та характеристики, що формуються в залежності від менталітету. Сучасна кіноіндустрія, як вітчизняна, так і закордонна вражає своєю різноманітністю, в тому числі і мультфільмами. У своїй практиці ми використовуємо мультфільми здебільшого радянського виробника, так як упевнені у їх якості та безпечності, надійності та результативності у освітньо-виховному процесі, що не можемо сказати про більшість мультфільмів зарубіжних країн. Неоднозначний вплив закордонних мультфільмів можна виявити навіть при аналізі принципів виховання К.Д.Ушинського, зокрема , народності («Кожен народ має свій ідеал людини і вимагає свого виховання, відтворення цього ідеалу в окремих особистостях»), гуманізму. Слід звернути увагу на ці принципи при вихованні сучасної дитини засобами мультиплікації. Особливо на принцип народності, адже формування особистості дитини напряму пов’язано з національними і культурними особливостями, навіть, якщо ці особливості виявляються на рівні мультиплікації.

Не все те, що називається мультфільмом, може використовуватися на заняттях у дитячому садку. Заради видовищності і наживи телекомпанії часто нехтують моральними нормами і переходять дозволені межі, тому жорсткий відбір мультиплікаційних картин, особливо для колективного перегляду і з виховною метою, має стати основним непорушним правилом для педагога.

У наш час можна підібрати гарні мультиплікаційні картини будь-якої тематики, включаючи всі освітні лінії Базового компоненту, освітньої програми ровитку дитини від 2 до 7 років «Дитина». Мультзаняттями можна урізноманітнити і тематичні тижні у дитячих садках. «Тиждень безпеки» можна урізноманітнити переглядом мультиплікаційних картин «Кицькин дім», «Уроки тітоньки Сови», циклом серій «Абетка безпеки», що включає серії: «Правила дорожнього руху», «Безпека влітку», «Безпека взимку», «Правила поведінки в місті», «Надзвичайні ситуації» тощо.

Звичайно, мульттерапія стане в пригоді і в індивідуальній роботі з малятами. Тема, звісно ж, буде залежити від бачення вихователя в корекційній роботі певної дитини і потреб маленької особистості . Це можуть бути такі мультфільми, як «Казка про лінь» (порушена тема працелюбності), «Двоє жадібних ведмежат» (тема жадібності та доброти), «Замок брехунів» (тема обману), «Ахи-страхи» (тема страху темряви та сміливості), «Жаба-мандрівниця» (порушена тема хвалькуватості та скромності) тощо.

Вагоме значення для результативного впровадження мульттерапії з дітьми дошкільного віку є співпраця з батьками. Впроваджуючи мульттерапію з дітьми, завдання вихователів полягає ще й в тому, щоб увійшовши в контакт з батьками вихованців, допомогти їм знайти шляхи і форми, за яких ця робота може бути продовжена вдома, у сім’ї. Це можуть бути пам’ятки для батьків з безпеки, поради щодо вибору конкретних збірників мультиплікаційних картин, анкетування, ширмочки-пересувки, консультації тощо.

Інноваційні технології покликані змінити навчальний процес, його зміст, організацію, характер діяльності педагога і мають бути спрямовані не тільки на озброєння дітей знаннями, а ще й здійснювати розвивально-виховну функцію.

Багато років дошкільну освіту було орієнтовано на забезпеченні пізнавального розвитку дітей. Однак призначення дошкільного віку полягає не стільки в оволодінні дитиною знань, скільки у становленні базових властивостей його особистості.

Прогресуючий час пропонує нам нові технології у житті. І було б безглуздо не скористатися новими можливостями, особливо, якщо вони можуть заповнити прогалини в освітньо-виховному процесі і поповнити чимось новим, незвичайним, захоплюючим.

Безумовно, вплив мультфільмів, як і будь-який інший вплив на формування особистості дитини, неоднозначний. Проте позиція убезпечення дітей від впливу середовища, побуту, культури у всіх їх проявах безглузда, адже, незважаючи на відомий афоризм: “Діти – квіти життя”, дитина все ж таки не теплична рослина, що вимагає штучної ізоляції. Тому необхідним є зважений, цілеспрямований, продуманий підхід у використанні мульттерапії. Виховуючи самостійність та обізнаність, мультиплікаційні картини розвивають свідоме ставлення дітей до вибору мультфільмів і , в свою чергу, відсічі «негативних», що є значимим в умовах сьогодення.

 Діти – це наше майбутнє і ми маємо робити все можливе аби їх виховати гідними особистостями, поважаючими своє минуле і прагнучи творити прекрасне майбутнє.

Жовтень

Комп’ютерна грамота? Інформаційна культура!

У сучасному світі, інформаційний вплив на людину є настільки великим, що дедалі частіше нам доводиться звертатися по допомогу до різноманітної техніки. Зараз важко уявити собі людину, яка не користується телебаченням і радіо, комп’ютером, електричним чайником і холодильником, і цей список можна продовжувати нескінченно.

Все наше життя стало настільки залежним від створених нами речей, що якби людина раптом втратила їх, то довго проіснувати в цьому світі вона б не змогла. У час електроніки і інформатики необхідно крокувати в ногу з технічним прогресом.

Ми живемо в століття інформації, в часи, коли відбувається комп’ютерна революція і є свідками того, що комп’ютери вже зайняли міцні позиції в багатьох галузях сучасного життя, швидко проникають у дошкільні заклади і сім’ї. В сучасних умовах України комп’ютер є своєрідним “інтелектуальним знаряддям” і дозволяє людині вийти на новий інформаційний рівень.

Комп’ютер, як інструмент для обробки інформації, може служити і потужним технічним засобом навчання і відігравати роль незамінного помічника у вихованні дошкільників.

Психологи відзначають: чим раніше дитина познайомиться з комп’ютером, тим меншим буде психологічний бар’єр між нею і машиною, тому що в дитини практично немає страху перед технікою. Чому? Тому що комп’ютер приваблює дітей, як будь-яка нова іграшка, і саме так у більшості випадків вони на нього дивляться.

Спілкування дітей дошкільного віку з комп’ютером починається з комп’ютерних ігор, ретельно підібраних з урахуванням віку й навчальної спрямованості.

Однією з найважливіших функцій комп’ютерних ігор є навчальна. Комп’ютерні ігри створені так, що дитина може собі уявити окреме поняття або конкретну ситуацію, а одержати узагальнене поняття про всі схожі предмети або ситуації. У такий спосіб у дитини розвиваються такі важливі операції мислення як узагальнення і класифікація. Під час гри на комп’ютері, дитина рано починає розуміти, що предмети на екрані – це не реальні речі, а тільки знаки цих реальних речей. Таким чином, у дітей починає розвиватися так звана знакова функція свідомості, тобто розуміння того, що є кілька рівнів навколишнього середовища – це й реальні речі, і картинки, схеми, слова або числа і т. ін.

Під час комп’ютерних занять у дітей поліпшуються пам’ять і увага. Діти в ранньому віці мають мимовільну увагу, тобто вони не можуть усвідомлено намагатися запам’ятати той або інший матеріал. Дитина мимоволі звертає увагу на навчальний матеріал якщо він є яскравим й цікавим. І тут комп’ютер просто незамінний, тому що передає інформацію у привабливій для дитини формі, а це не тільки прискорює запам’ятовування матеріалу, але й робить його осмисленим і довгостроковим.

Заняття дітей на комп’ютері мають велике значення не тільки для розвитку інтелекту, але й для розвитку їхньої моторики. У будь-яких іграх, від найпростіших до складних, дітям необхідно вчитися натискати пальцями на певні клавіші, що розвиває дрібну моторику. Учені зазначають, що чим більше ми робимо дрібних і складних рухів пальцями, тим більше ділянок мозку включається в роботу. Як і руки, очі також широко представлені в корі головного мозку. Чим уважніше ми вдивляємося в те, над чим працюємо, тим ефективнішим буде процес запам’ятовування. Ось чому так важливо формувати моторну координацію і координацію спільної діяльності зорового й моторного аналізаторів, що з успіхом досягається на заняттях, де діти працюють з комп’ютером.

Спілкування з комп’ютером викликає в дітей жвавий інтерес, спочатку як ігрова діяльність, а потім і як навчальна. Цей інтерес лежить в основі формування таких важливих структур, як пізнавальна мотивація, довільні пам’ять й увага, адже саме ці якості забезпечують психологічну готовність дитини до навчання в школі.

Комп’ютерні ігри вчать дітей переборювати труднощі, контролювати виконання дій, оцінювати результати. Завдяки комп’ютеру стає ефективним навчання цілеспрямованості, плануванню, контролю і оцінки результатів самостійної діяльності дитини, через сполучення ігрових і не ігрових моментів. Дитина входить у сюжет ігор, засвоює правила, відповідно діє і прагне досягнення результатів. Крім того, практично у всіх іграх є свої герої, яким потрібно допомогти виконати завдання. Таким чином, комп’ютер допомагає розвити не тільки інтелектуальні здібності дитини, але й виховати вольові якості, такі як самостійність, зібраність, зосередженість, посидючість, спонукає дитину до співпереживання, допомоги героям ігор тощо, збагачуючи тим самим його ставлення до навколишнього світу.

Однак, крім ігор, дошкільники, наслідуючи батьків, намагаються на комп’ютері ще й працювати: вони друкують, малюють, пробують користуватися різними пристроями та програмами. Використання комп’ютера поліпшує дитячі моторні навички й здібності щодо мов, допомагає розпізнавати цифри та літери.

Тільки у взаємодії педагога (вихователя), дитини і комп’ютера можна досягти позитивного результату. Те, яку мету ставить перед собою вихователь, якими шляхами домагається її досягти, визначає й той вплив, який спричиняє комп’ютер на дитину. І якщо сьогодні вже можна говорити про допустимість використання комп’ютера в роботі з дітьми дошкільного віку, то теоретичні, дидактичні й методичні аспекти подібної роботи ще вимагають всебічного й глибокого вивчення.

Інтерес до комп’ютера у дітей старшого дошкільного віку проявляється в стійкому позитивному ставленні до нього, у бажанні і прагненні діяти з ним, у перевазі цього виду діяльності іншим видам. Розвиток дітей в умовах взаємодії з комп’ютером ґрунтується на створенні в них відповідних мотиваційних установок, на зміні (при необхідності) характеру і обсягу завдань, на забезпеченні активності в роботі з комп’ютером, в ході якої діти поступово стають суб’єктами діяльності. А все це веде до усвідомлення дитиною своїх можливостей, свого росту, збільшення самостійності в спілкуванні з комп’ютером і, як наслідок – до вирішення основного завдання – розвитку особистості, адаптованої до „комп’ютерної діяльності”.

Напрошується висновок, що комп’ютер в дошкільному навчальному закладі можна розглядати як сучасний засіб діяльності дитини старшого дошкільного віку. Введення його у систему дидактичних засобів можна вважати істотним чинником збагачення інтелектуального, естетичного, морального і фізичного розвитку дитини, розвитку творчих здібностей, формування особистості.

Водночас існують альтернативні думки щодо використання комп’ютера в дошкільному віці. Учені спираються на твердження про шкоду, якої завдає комп’ютер інтелекту дитини, оскільки в основі комп’ютерних ігор – моторні реакції, а не свідома психічна діяльність. У маленьких комп’ютерних гравців, на відміну від тих, хто малює, ліпить, моделює з натуральних предметів та ін., значно гірше розвиваються лобові частини мозку, які регулюють самоконтроль, удосконалюють пам’ять, сприяють накопиченню знань, тобто відповідають за інтелектуальний розвиток. Попри все, слід враховувати, що комп’ютер шкодить фізичному розвиткові дитини, оскільки є джерелом електромагнітних коливань.

Використання комп’ютерів для занять з дітьми в дошкільних навчальних закладах ще не стало масовим, а тільки починається. Ідея виховання нового покоління підготовленого до роботи з комп’ютером – важлива і перспективна як для розвитку суспільства в цілому, так і для самого покоління. Адже комп’ютер міцно укорінився в науку, промисловість, культуру нашого суспільства. А для майбутнього покоління він стане часткою їхнього життя.

Інклюзивна освіта

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами, зокрема дитини з особливостями психофізичного розвитку, в умовах загальноосвітнього закладу . Інклюзивне навчання забезпечує доступ до освіти дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах за рахунок застосування методів навчання, що враховують індивідуальні особливості таких дітей. В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей; забезпечує рівноцінне ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами. Отримані поза соціумом знання і вміння не могли допомогти дітям з особливими освітніми потребами цілковито адаптуватися в суспільстві, підготуватися до подолання неминучих життєвих труднощів, а, отже, реалізуватися в повній мірі як рівноправні і повноцінні члени суспільства. В інклюзивних класах діти з особливими потребами включені в освітній процес. Вони осягають основи незалежного життя, засвоюють нові форми поведінки, спілкування, взаємодії, вчаться виявляти активність, ініціативу, свідомо робити вибір, досягати згоди у розв’язанні проблем, приймати самостійні рішення.

Філософія інклюзії базується на вірі в те, що кожна людина з вадою має отримати освіту і житлові умови, які б якомога ближче відповідали нормальним. Вона передбачає істотні зміни в культурі, політиці та практичній діяльності шкіл. Одним із аспектів інклюзивної освіти є забезпечення ефективності навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітньому закладі. Увага зосереджується на соціалізації дітей цієї категорії та якості навчання. Діти з особливими потребами стають частиною нашого життя, вони включаються в загальноосвітні школи, оточення, спільноти. До них ставляться як до рівних і як таких, що заслуговують на повагу і сприйняття їх такими, як вони є. Це те право, яким всі ми користуємось як члени суспільства.

Інклюзія базується на концепції «нормалізації», в основі якої – ідея, що життя і побут людей з обмеженими можливостями мають бути якомога більше наближені до умов і стилю життя усієї громади. Принципи «нормалізації» закріплені низкою сучасних міжнародних правових актів: Декларація ООН про права розумово відсталих (1971), Декларація про права інвалідів (1975), Конвенція про права дитини (1989) та ін. Зокрема, Декларація ООН про права розумово відсталих є першим нормативно–правовим документом щодо визнання осіб з порушеннями психофізичного розвитку суспільно повноцінною в соціальному сенсі меншиною, яка потребує соціального та правового захисту.

Особливості інклюзивної дошкільної освіти

Аналіз закордонної практики свідчить, що інклюзивна освіта передусім є можливістю для дітей з нерізко вираженими вадами психофізичного розвитку. Це, зокрема, окремі форми затримки психічного розвитку, певні мовленнєві відхилення, зниження слуху чи зору, нескладні опорно-рухові вади, порушення емоційно-вольової сфери. Якщо такі діти мають збережений інтелект, самостійно себе обслуговують, адекватно контактують з однолітками, мають сімейну підтримку, то, за умови фахового психолого-педагогічного супроводу, вони цілком можуть засвоювати культурний досвіт у середовищі здорових однолітків. Згідно з Концепцією розвитку інклюзивного навчання в Україні здійснюється активний пошук та впровадження ефективних шляхів соціальної взаємодії дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку, із їхніми здоровими однолітками. Найпершими, хто помічає проблеми та труднощі у розвитку дитини є батьки, лікарі-педіатри, вихователі. Тому дуже важливо, щоб вони не зволікали, не чекали на спонтанне усунення вади, а звернулися до фахівців. Консультацію щодо раннього розвитку дитини, створення необхідних для неї умов, за необхідності – і допомогу, можна одержати у психолого-медико-психолоіїчних консультаціях. Для цього батькам не потрібно жодних направлень і дозволів. Вони можуть відвідати ПМПК з власної ініціативи. Чим раніше дитина одержить необхідну допомогу (педагогічну, психологічну, медичну), тим легше буде структура її дефекту, тим краще вона розвиватиметься. Важливо, щоб і вихователі дошкільних закладів вчасно помічали проблеми поведінки дітей, труднощі у навчанні і радили батькам відвідати спеціалістів ПМПК. Саме вони допоможуть визначити, що спричинило труднощі чи вади у розвитку дитини, привело до проблем шкільного навчання: порадять, які умови створити у сім ї, дитячому садку; нададуть корекційну допомогу або порадять спеціальний заклад для цього. Приймати рішення про заклад для дитини з психофізичними вадами мають батьки разом із фахівцями ПМПК.

При цьому необхідно врахувати дуже багато чинників, зокрема:

–         категорія аномального розвитку;

–         вік дитини;

–         конкретний клінічний діагноз;

–         наявність супутніх відхилень;

–         стан соматичного здоров я;

–         інтелектуальний ступінь;

–         особливості психічного та фізичного розвитку;

–         потреби та можливості дитини.

Тобто, потрібно рекомендувати заклад з урахуванням суто індивідуальних особливостей розвитку дитини та потреб родини. Вагомого значення для правильної постановки діагнозу, вибору форми організації навчання, реалізації індивідуального підходу набуває психолого-педагогічна характеристика на дитину, написана педагогами дитячого садка, у якому вона перебувала. Адже у процесі систематичного навчання та виховання дитини найбільш яскраво виявляються її здібності, проблеми та труднощі. До складання документу може бути залучений і психолог, якщо він систематично працював з дитиною. Підсумовуючи викладене, вихователь може зауважити своєї припущення щодо причин, які обумовлюють відставання дитини у розвитку, труднощі та прогалини у засвоєнні програми дошкільного закладу. Проте, ніяких діагнозів, навіть у вигляді припущення, педагог не формулює, оскільки вада дитини. її конкретний клінічний діагноз, встановлюють колегіально працівники ПМПК на підставі ґрунтовного вивчення матеріалів особової справи, картки розвитку дитини, медичних документів, малюнків дитини, психолого-педагогічної характеристики та результатів обстеження дитини. Якщо корекційні педагоги, практичні психологи, які спеціалізуються на корекційній роботі, є компетентними щодо роботи з такими дітьми, то вихователі дошкільних закладів часто не мають ні психологічної, ні методичної готовності до інклюзії. Тому у ДНЗ має здійснюватися спеціальна підготовка педагогічного персоналу. Наказом Міністерства освіти та науки України «Про створення умов щодо забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю» від 2 грудня 2005року №651 передбачено включення у навчальні плани вищих навчальних закладів 111-І V рівня акредитації,що готують фахівців за напрямком «Педагогічна освіта», дисципліни «Основи корекційної педагогіки», яка й забезпечить професійну готовність до інклюзивної освіти. Досвіт інших країн переконливо доводить, що для тих фахівців, які вже працюють у навчальних закладах, ефективними ланками такої підготовки є курси підвищення кваліфікації, теоретичні та практичні семінари, тренінги. Змістом такої освіти мають бути основи корекційної педагогіки і психології, з певними методичними аспектами.

Зокрема вихователі мають бути компетентними у таких питаннях:

  • підходи держави та суспільства до організації освіти дітей, які мають вади психофізичного розвитку;
  • основні поняття корекційної педагогіки та спеціальної психології;
  • особливості і закономірності розвитку різних категорій осіб з психофізичними вадами;
  • комплексне психолого-педагогічне вивчення дітей;
  • диференційовані та індивідуальні механізми і прийоми дошкільного корекційного навчання та виховання кожної категорії дітей;
  • зміст та методи роботи з родинами вихованців.

З метою реалізації інклюзивної освіти вихователі повинні вміти:

–         здійснювати моніторинг розвитку дітей, що мають труднощі у засвоєнні знань, різних видів діяльності та адекватно оцінювати причини, якими спричинено ці труднощі;

–         своєчасно виявити відхилення у розвитку дошкільників та під керівництвом корекційного педагога брати участь у здійснені правильного психолого-педагогічного супроводу дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку;

–         здійснювати індивідуальний та диференційований підхід до вихованців з вадами психофізичного розвитку;

–         формувати готовність здорових дошкільників до позитивної спільної взаємодії з однолітками, що потребують корекції психофізичного розвитку;

–         проводити роботу з батьками щодо надання їм правдивої інформації про осіб з порушенням психофізичного розвитку.

Поза всяким сумнівом, компетентність вихователів є однією з умов ефективності дошкільної освіти. Результати досліджень багатьох науковців засвідчують, що розумовий, емоційний і соціальний розвиток дітей з психофізичними вадами прямо залежить від позитивного ставлення до них, їх розуміння та прийняття педагогами, батьками і здоровими дітьми. Сприятливе соціальне та розвивальне середовище є однією з вихідних умов розв’язання проблем інклюзивної освіти. Тому забезпечення такого середовища – одне із завдань психолого-педагогічного супроводу дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку. Педагоги дошкільного закладу мають передусім формувати позитивне ставлення здорових вихованців до дітей з психофізичними вадами, прийоми адекватної взаємодії, емпатії.

Посилання на нормативні документи: http://osvita.ua/legislation/doshkilna-osvita/48151/

 

Сучасні підходи до провдення занять

Оскільки в основу Базового компонента покладено особистісно-орієнтовну модель дошкільної освіти, освітяни мають свідомо і з розумінням справи поставитися до поступового переходу від навчально-дисциплінарної моделі до особистісно-орієнтованої: у навчально-дисциплінарній моделі освіти центральною фігурою, розпорядником життя дитини виступає педагог, основним життєвим контекстом – навчальна діяльність (заняття), а основними досягненнями – знання, уміння, навички; центральною фігурою особистісно-орієнтованої моделі освіти, розпорядником життя є дитина як його активний суб’єкт, життєвим контекстом – особистісне буття, діяльність, основними досягненнями – життєва компетентність дитини. Перехід до особистісно орієнтованої моделі дошкільної освіти – професійне завдання кожного педагога.

Суть особистісно орієнтованої моделі дошкільної освіти – навчання і виховання особистості з максимальною можливою індивідуалізацією, створенням умов для саморозвитку і самонавчання. Це такий тип навчання і виховання, який ґрунтується на діалозі, моделюванні ситуацій вибору, вільного обміну думками, авансуванні успіху.

Зміст особистісно орієнтованої моделі дошкільної освіти багатокомпонентний. Він має включати не лише знання, вміння і навички, а й способи практичної діяльності, творчий досвід дитини.

Якість освіти при особистісно орієнтованій її системі повинна бути такою, яка задовольняє вимоги БКДО (державні стандарти дошкільної освіти).

Стратегія сучасної особистісно орієнтованої дошкільної освіти – випереджальний розвиток особистості кожної дитини, враховуючи її вікові та індивідуальні особливості.

Навчання і виховання в умовах особистісно орієнтованої педагогічної системи повинне бути гуманним, ефективним, без авторитаризму та постійних повчань, спрямоване на розвиток пізнавальної активності дитини.

Широке впровадження особистісно орієнтованої моделі дошкільної освіти в життя гальмується через інерцію педагогів, що пов’язане з тривалим досвідом застосування легшої в управлінні дитячим колективом авторитарної моделі, традиційних способів організації навчання (Н.Гавриш).

Інноваційні види занять:

– комплексне – складається з кількох взаємопов’язаних між собою частин, які підпорядковуються єдиній меті, доповнюють одна одну, складають єдине ціле;

– комбіноване – складається з кількох частин, майже не пов’язані між собою;

– тематичне – підпорядковується певній темі та одній меті;

– інтегроване – стрижнем є тема – образ, який розкривається через різні види діяльності дітей, що стимулює їхню пізнавальну діяльність.

Типи занять: індивідуальні (1-4 дитини), індивідуально-групові (до 8 дітей), групові (до 15 дітей).

Пріоритети сьогодні слід надавати таким формам роботи з дошкільниками: спілкуванню з дітьми (досить ефективне спілкування в колі), спостереженням, читанню та обговоренню творів художньої літератури, розв’язанню проблемних завдань і ситуацій, творчій грі, самостійній ігровій діяльності, практичній діяльності дошкільників, дослідницько-пошуковій діяльності тощо.

Домінуюча роль належить не груповим чи фронтальним формам роботи (заняттям) з дітьми, а індивідуальним – дозволяють реалізувати індивідуалізовану програму розвитку дитини, що випереджає віковий рівень або ж має нижчі за вікові показники розвитку.

Вимоги до сучасного заняття в ДНЗ:

  • Вказати тему заняття (з урахуванням вікових особливостей дітей).
  • Вказати тип, вид заняття.
  • Чітко визначити розвивальні, навчальні та виховні завдання
  • (з урахуванням  не паспортного, а психологічного віку).
  • Початок заняття робити інтригуючим, цікавим, незвичайним.
  • Обов’язкова ігрова форма проведення заняття.
  • Чітка мотивація заняття.
  • Раціональне використання часу на занятті, помешкання групи, зміни видів діяльності дітей.
  • Забезпечити ефективність використання на кожному занятті новітніх технологій, педідей, методології ТРВЗ; відмовитися в ДНЗ від занять-уроків, як у школі.
  • Забезпечити міжпредметні зв’язки, інтеграцію видів діяльності дітей. Створити «ситуацію успіху»: доброзичлива атмосфера; цікава мотивація дитячих видів діяльності; створення настрою та радості; можливість вільно висловлюватися без критики зі сторони вихователя чи дітей; обов’язкова підтримка дорослого; заохочення та похвала дитини тощо.
  • Відмова від надмірної опіки дітей.
  • Забезпечити ефективність організованої самостійної роботи дітей, вирішення ними творчих завдань.
  • Забезпечити можливості самостійних відкриттів, пошуку, дій.
  • Всі відповіді дітей повинні бути обґрунтовані, вислухані.
  • Наявність індивідуального розвивального матеріалу.
  • Правильне розташування дітей – запорука успіху(стрічкою півколом , у колі, за столами ).
  • Дбати про активну мовленнєву діяльність кожної дитини.
  • Передбачати обов’язкову зміну видів діяльності дітей.
  • Вчити дітей знаходити багатоваріативне розв’язання поставлених завдань, активне використання методології ТРВЗ, відкритих запитань.
  • Обмеження в мовленні вихователя антипедагогічних виразів, що «замикають» дітей на вихователя:неправильно, не думаєш, помовчи, зараз не час, ловиш гав, спиш на занятті та ін.
  • Забезпечити гігієнічні, педагогічні, психологічні, естетичні умови для проведення заняття, охорону життя та здоров’я дітей.

Нині, на жаль, заняття часто перетворюється на дидактичний каламбур – веселу, дотепну гру, після якої мало що залишається в головах, душах і серцях дітей. Водночас відмова від занять як основної форми навчання в ДНЗ й використання лише ігрових форм роботи негативно позначається на розвитку дітей і підготовці їх до школи. Варто наголосити, що так званий нетрадиційний підхід до організації навчання дітей далеко не завжди може гарантувати ефективність освітнього процесу.

На думку науковців, найдоречнішим у системі дошкільної освіти є використання терміна «педагогічний дизайн», розглядаючи його як процес.

К. Крутій «Нині, на жаль, заняття часто перетворюється на дидактичний каламбур – веселу, дотепну гру, після якої мало що залишається в головах, душах і серцях дітей. Водночас відмова від занять як основної форми навчання в дошкільному закладі й використання лише ігрових форм роботи негативно позначається на розвитку дітей і підготовці їх до школи».

Разом з освітніми технологіями сьогодні значно розширилося термінологічне поле дошкільної дидактики. Одним з найуживаніших термінів упродовж двох останніх років на теренах Інтернету є «педагогічний дизайн». Найпростіше визначення педагогічного дизайну – системний підхід до побудови навчального процесу.

Педагогічний дизайн сьогодні – це напрям педагогічної науки, пов’язаний з розробленням і вивченням ситуацій, умов, конспектів, сценаріїв і об’єктів, що забезпечують успішне навчання.

К. Крутій у своїй статті «Термінологічне поле дошкільної дидактики: дизайн, сценарій чи все-таки конспект заняття?» замість терміну «конспект заняття» пропонує вживати більш сучасну термінологію – «педагогічний дизайн заняття».

Педагогічний дизайн заняття – це спланований систематичний процес, що передбачає реалізацію таких чотирьох компонентів:

– предметно-просторового (створення сприятливих і комфортних для розвитку кожної дитини умов у груповій кімнаті чи залі; естетичний і привабливий розвивальний демонстраційний і роздавальний дидактичний матеріал; сучасні технічні засоби навчання; символічна атрибутика);

– пізнавально-діяльнісного (забезпечення мотивації пізнавальної діяльності дітей; використання активних методів і прийомів залучення дітей до різних видів діяльності; гнучкість і розвивальний характер програмових завдань);

– соціально-особистісного (дотримання принципу розвитку партнерської взаємодії з дітьми; доступність презентації вихователем навчального матеріалу; забезпечення певного психологічного клімату);

– рефлексивно-творчого (забезпечення позитивної установки на творчу діяльність дітей і взаємодію; рефлексія (самоаналіз) особистих досягнень дітей; якісна результативність заняття).

Алгоритм проведення інтегрованого заняття (педагогічний дизайн заняття):

  1. Тема заняття (інтегроване заняття має обов’язково конкретну тему).
  2. Види діяльності (розділи програми, освітні лінії), які інтегруються (тема проводиться через 3-4 і більше видів діяльності чи розділів програми).
  3. Програмові завдання (складаються для кожного виду діяльності чи розділу програми окремо).
  4. Матеріал, його доцільність (демонстраційний матеріал поступається індивідуально-диференційованому).
  5. Створення “ситуацій успіху”. Чітка мотивація всіх видів діяльності дітей. Наявність сюрпризних моментів.
  6. Методи і прийоми розвивального навчання, спрямовані на закріплення, узагальнення та систематизацію матеріалу навколо теми заняття:

– методи ТРВЗ;

– проблемні, творчі запитання і завдання;

– інтерактивні методи (діалог, дискусія, бесіда-полілог, “мозкова атака”, робота в парах, мікрогрупах, групах тощо);

– дослідницько-пошукова діяльність;

– ігрові методи та прийоми (розвивальні дидактичні ігри та вправи, ребуси, ломиголовки, схеми, моделі, театралізовані ігри);

– художнє слово, казки з логічними завданнями та ін.

  1. Здійснення індивідуального та диференційованого підходу. Забезпечення права вибору кожній дитині.
  2. Реалізація принципів особистісно орієнтованого підходу (демократизація, гуманізація, національна спрямованість навчально-пізнавальної діяльності).
  3. Зміна видів діяльності дітей. Доцільність розташування дітей та розвивального матеріалу.
  4. Перевірка виконання кожного завдання. Прийоми заохочення дітей. Залучення до самооцінки та самоконтролю.
  5. Емоційне забарвлення заняття. Прийоми підтримки інтересу дітей. Стиль спілкування з дітьми. Забезпечення психологічного комфорту.
  6. Закінчення заняття. Прийоми, спрямовані на узагальнення та систематизацію матеріалу.
  7. Тривалість заняття та його окремих частин (тривалість інтегрованого заняття може бути подовженою). Темп заняття.
  8. Результативність заняття. Рівень виконання програмових завдань, формування життєвої компетенції кожної дитини.
  9. Дотримання санітарно-гігієнічних вимог.

 


Література:

  1. Крутій К. Термінологічне поле дошкільної дидактики: дизайн, сценарій, чи все-таки конспект заняття?// Вихователь-методист. – №1. – 2013. – С.4.
  2. Крутій К. Сучасне заняття та освітні ситуації. // Дошкільне виховання. – 2016. – № 9. – С. 6.

Вересень

Дошкільна освіта і глобалізація

Сьогодні перед українською освітою постали два, на перший погляд протилежні, завдання – розбудова вітчизняної освітньої системи з пріоритетом національно-патріотичного виховання та інтеграція в європейський і світовий освітній простір. Як же забезпечити рівновагу між глобалізацій ними процесами об’єднання культур і утвердженням національного? Як виховувати щирого патріота й водночас громадянин світу? Які завдання стоять безпосередньо перед вихователем?

Виклики глобалізації як чинник розвитку національної освіти

Глобалізація – широке коло явищ, комплекс різноманітних економічних, екологічних, політичних, культурних, інформаційних процесів, зокрема й освітніх, які сприяють зближенню народів, об’єднанню країн, створенню глобального суспільства.

До позитивних впливів належать економічний та соціальний прогрес людства, технологічні інновації, поліпшення якості життя, розширення можливостей для задоволення культурних потреб, взаємозбагачення культур, проголошення й активне втілення таких загальнолюдських цінностей як гуманізм, толерантність тощо. І сучасна дошкільна освіта має відповідати цим новим вимогам та можливостям.

Серед позитивних змін – упровадження особистісно орієнтованого та компетентнісного підходів, активний перехід педагогів з традиційних на інноваційні педагогічні технології, дедалі ширше використання інформаційно-комп’ютерних технологій, створення дошкільних навчальних закладів різних типів ф форм власності, зокрема міжнародних.

Водночас існують і негативні впливи. Так, тенденція до зближення народів, культур може призвести до втрати їх розмаїття, нівелювання національних особливостей. Яскраво помітний негативний вплив глобалізації на виробництво мультиплікаційних фільмів, ринок дитячих іграшок, послуг з організації дозвілля дітей.

Запобігти негативним процесам в освіті, зумовленим глобалізацією, можна шляхом її гармонізації – збалансованого введення в освітній процес загальносвітових, загальнолюдських і специфічних національних цінностей та забезпечення їх єдності, поєднання різних, але не взаємозаперечних освітніх тенденцій.

Глобалізаційна спрямованість виховання

Готувати нове покоління українців до життя в «глобальному домі» означає спонукати дітей бути:

–  гуманістами, поважати себе та інших людей;

–  здатними сприймати проблеми інших та свої власні;

–  відкритими, толерантними, готовими співчувати й допомагати іншим;

–  готовими досягати згоди, працювати в різних сферах життєдіяльності людей;

–  патріотами і водночас громадянами світу.

Особливу увагу варто приділяти формуванню особистісних рис, орієнтованих а загальнолюдські моральні цінності.

Українська ментальність та завдання національного виховання

Завдання педагога в умовах глобалізації – формувати національну ідентичність кожного вихованця і зберегти життєздатні в сучасному світі та притаманні українському менталітету риси характеру.

Завдання, спрямовані на формування в дітей навичок взаємодії в полікультурному середовищі:

–  сприяти розвитку в малят громадянськості та особистісної соціальної активності, самостійності, ініціативності, відповідальності;

–  формувати установку на взаємодію з людьми, узгодження власних інтересів з інтересами інших;

–  виховувати почуття дружньої єдності з громадянами своєї країни, представниками інших країн, культур, рас, інтерес до їхнього життя, співчутливе ставлення, готовність спілкуватися, брати участь у спільних справах, допомагати;

–  формувати соціально-комунікативну компетентність.

Пріоритет – вихованню моральних рис

Як відомо, для українського менталітету є типовими такі риси, як доброзичливість, щирість, миролюбність, милосердя. Не модна допустити їх втрати нинішнім та майбутнім поколінням українців.

Моральні цінності як ідеали людства незмінні. Однак реалії сучасного життя ставлять педагогів перед необхідністю визначення пріоритетних напрямів виховання, які дадуть змогу формувати національний характер, осучаснювати форми й засоби реалізації виховного змісту.

Отже, відповіддю пе6дагогів на виклики глобалізації є такі дії:

–  визнання важливої місії дошкільної освіти в забезпеченні національного відродження та формуванні в дітей сучасних рис національного характеру;

 –  модернізація системи національної освіти відповідно до рівня сучасного цивілізаційного розвитку.

 


Література: Луценко І. Дошкільна освіта і глобалізація // Дошкільне виховання. – 2016. – № 3. – С. 2 – 5