Вимоги до сучасного планування

Організація освітньої роботи в дошкільних навчальних закладах у 2016 / 2017 навчальному році здійснюється відповідно до Законів України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», Базового компонента дошкільної освіти (2012 р.), Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді, Положення про дошкільний навчальний заклад (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.2003 № 305), нового Санітарного регламенту для дошкільних навчальних закладів (затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 24.03.2016 № 234), інших нормативно-правових актів.

Зміст освітнього процесу в дошкільному навчальному закладі реалізується відповідно до вимог чинних програм розвитку, виховання і навчання дітей, у тому числі з особливими освітніми потребами. Чинними для використання у 2016/2017 навчальному році в дошкільних навчальних закладах різних типів і форм власності є комплексні і парціальні програми, рекомендовані (схвалені) Міністерством освіти і науки України. Інформація про навчальну літературу, рекомендовану Міністерством освіти і науки України для використання в освітньому процесі дошкільних навчальних закладів, подається у Переліку, який щорічно оновлюється та розміщується на офіційному сайті Міністерства (www.mon.gov.ua).

Пріоритетні змістові напрями освітнього процесу у дошкільних навчальних закладах на 2016/2017 навчальний рік визначаються з урахуванням потреб сьогодення у посиленні складових соціально-морального, емоційно-ціннісного розвитку дітей, покращення їхнього фізичного, психічного здоров`я упродовж дошкільного дитинства. Пріоритети, проголошені у минулому навчальному році, зберігають актуальність і нині з метою налагодження в дошкільних закладах послідовних систем роботи, спрямованих на їх реалізацію. Ключовими пріоритетами змістового наповнення освітнього процесу у новому навчальному році є такі:

– національно-патріотичне виховання;

– економічне виховання;

– формування у вихованців навичок спілкування і ефективної взаємодії з іншими дітьми, дорослими людьми;

– музичне виховання;

а серед засобів освітнього впливу на дитячу особистість – творча гра (сюжетно-рольова, конструкторсько-будівельна, театралізація, драматизація), а також художня література (фольклор, авторські твори) і робота з дитячою книжкою.

Зазначені пріоритети не зменшують значущості інших складових змісту і завдань освітньої роботи, засобів, методів розвивально-виховного впливу на дітей. При плануванні роботи дошкільного закладу на новий навчальний рік враховуються викладені вище пропозиції, які можна частково замiнювати чи доповнювати залежно від потреб самого закладу, продиктованих конкретною ситуацією його діяльності, специфікою регіону, контингенту вихованці та їхніх родин, творчими задумами колективу та іншими факторами.

Посилюється увага до організації взаємодії дошкільного навчального закладу з батьками вихованців. Основними векторами цієї роботи є залучення батьків (осіб, що їх замінюють), інших членів родин вихованців до участі в освітньому процесі закладу, груп та їх медико-психолого-педагогічна просвіта. Залучення до освітнього процесу розпочинається з презентацій роботи закладу і груп, спостереження за роботою фахівців із дітьми і поступово переходить на рівень партнерської взаємодії членів родин з педагогами в організації і проведенні ігор, занять, прогулянок, походів, екскурсій, свят, розваг, гуртків тощо. Донесенню до родин необхідних психологічних, педагогічних, медичних знань сприяють індивідуальні і групові, письмові, усні та інтернет -, онлайн -консультації спеціалістів; батьківські збори, лекторії, «батьківські школи» та інші форми роботи. Для популяризації таких знань відводяться сторінки на сайтах дошкільних закладів.

З метою вивчення запитів і очікувань батьків щодо надання дітям освітніх послуг, готовності їх до взаємодії із дошкільним закладом у вирішенні завдань розвитку, виховання і навчання дітей, труднощів, які виникають у родинному вихованні у забезпеченні індивідуальної траєкторії розвитку дитячої особистості, проводяться усні/письмові опитування, обговорення актуальних питань в індивідуальних і колективних бесідах. Зібрана інформація враховується при плануванні роботи дошкільного закладу та груп. При цьому педагогічний колектив покеровується виключно інтересами самих дітей, їхніми запитами, здібностями, можливостями і потребами розвитку в межах формування повноцінної дошкільної зрілості, а не замовленнями батьків, продиктованими амбіціями, вимогами школи щодо спеціальної підготовки дітей до навчання (уміння читати і писати, розв`язувати задачі, говорити англійською мовою тощо). Дошкільний навчальний заклад має протистояти перетворенню його на філію школи для малюків, зберігає субкультуру дошкільного дитинства.

Одне із ключових питань – інноваційна діяльність у дошкільних навчальних закладах. Розроблення власних педагогічних новацій не повинно стати вимогою до кожного педагога чи педагогічного колективу. З урахуванням кадрової ситуації, потенційних можливостей педагогів позитивним показником інноваційного поступу конкретного педагогічного колективу є і розроблення власних новацій, і участь в апробації нових методик, технологій, підходів відповідно до офіційних експериментальних досліджень науковців, і запозичення та впровадження у власну практику уже розроблених, апробованих і рекомендованих педагогічних новацій.

 


Література: Лист МОН України № 1/9-315 2 «Щодо організації освітньої роботи в дошкільних навчальних закладах на 2016 – 2017 навчальний рік» та Інструктивно-методичні рекомендації «Про організацію освітньої роботи в дошкільних навчальних закладах у 2016/2017 навчальному році»

Санітарний регламент для дошкільних навчальних закладів

Посилання

Поради педагога дошкільних навчальних закладів з питань гуманізації педагогічного спілкування

Адаменко Г.І., методист ІМЦ

 Пріоритетним напрямом реформування дошкільної освіти є розвиток цілісної особистості дитини, зокрема її духовної сфери.

         Сьогодні діти зростають у складний час, коли життя людей зазнає стрімких змін і руйнуються стереотипи, коли норми, усталені моральні принципи зазнають тиску й негативного впливу. Жорстокість, насильство, брутальність дедалі більше нагадують про себе. Усе це не може викликати стурбованості та занепокоєння.

         Динамічні зміни, що пов’язані з реалізацією Стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2020 р.р. БКДО, суттєво змінили умови щодо духовно-морального виховання дітей дошкільного віку.

         Гуманізація педагогічного спілкування передбачає:

–         вміння педагога надавати дитині право на власну думку, точку зору, позицію (навіть коли вона не співпадає з його особистою);

–         готовність першим позитивно ставитись до проявів дитиною ініціативи і творчості, стимулювати і підтримувати їх;

–         вміння вихователя не лише самому вчити дитину, а й вчитися у неї, у природи, у життя тощо;

–         відмову від звички вбачати в дошкільникові лише слухняного і залежного партнера для спілкування, дотримуватися тактики співробітництва;

–         виважений підхід до визначення змісту та форми взаємодії;

–         звичку педагога планувати спілкування з дошкільниками, прогнозувати динаміку його розвитку і можливі наслідки;

–         проявляти гуманне ставлення до дитини, оптимістичний погляд на її розвитку.

Поради для педагогів:

Порада перша: зважте, чи створені в групі сприятливі умови для розвитку високих моральних якостей особистості. Щоб виховати дошкільників спокійними і веселими, слід створити довкола них атмосферурадості, життєтворчої енергії, доброзичливості, довіри й захищеності. Варто відмовитися від традиційного методу «батога і пряника». Корисно привчати дітей спостерігати позитивні життєві факти, прояви добрих моральних почуттів, аналізувати разом з ними бажані (небажані) наслідки вчинків.

Порада друга: систематично проводити з дітьми заняття – бесіди з етики, щоб розширювати їхні уявлення про різні етичні категорії і вводити відповідні слова в активний словник. Орієнтовані теми бесід: «Добро», «Краса», «Любов», «Сором», «Совість», «Прощення» і т.д.

         Готуючись до таких занять, необхідно добирати змістовний матеріал, адаптований до віку дітей, подбати про уточнення, естетичність, про залучення власного життєвого досвіду малюків.

Порада третя: слід пам’ятати – у вихованні духовності, щирості, людяності не обійтися без психологічних знань. Спостерігаючи життєвий факт, спілкуючись або граючись з дитиною, можна апелювати до:

–         мислення (вироблення суджень);

–         встановлення зв’язку між причиною і наслідком ( Коли хтось виявляє щирість, іншому хочеться відповісти тим самим. І навпаки).

–         почуттів;

–         волі;

–         пам’яті (Чи пам’ятаєте ви, коли повелися як дитина, добра, а чи як бездушна людина?)

–         уваги (Хто помітив, як гарно спілкуватися сьогодні Наталочка й Іринка? Чи звернули увагу на те, що в нашій групі стало тихо й затихло? Чому?)

Порада четверта:не пропонуйте старшим дошкільникам моральні вимоги й правила поведінки у вигляді готових суджень. Набагато корисніше не час від часу разом «відкривати», створювати правила взаємодії. Пробуйте практику колективного складання певних правил, своєрідних кодексів честі, обов’язкових для всіх.

Порада п’ята: дбати про збагачення активного словника дошкільників. З цією метою можна використовувати різні ігри. Наприклад, «Доберемо слова, близькі за змістом», Доберемо слова, протилежні за змістом»

     Для бесіди можна використовувати такі вирази: відданий усією душею; радісно на душі і т.д. Ці словосполучення дошкільники чують і знають, але не завжди розуміють.

Порада шоста: виробити у дошкільників звичку розмірковувати над можливими наслідками приємних і неприємних вчинків. З цією метою можна звернутися до методики незавершеного оповідання. Дати початок оповідання яке містить певну моральну колізію, і зупинитись, коли героям треба дійти якогось рішення.

Порада сьома: сприяйте втіленню у реальному житті набутого дітьми морального досвіду. Виховання позитивним вчинком – ефективний шлях морального розвитку. Дуже добре, коли уявні моральні ситуації не копіюватимуть знайомі дітям.

     Педагогам слід пам’ятати, що на ранніх етапах розвитку особистості переважна більшість стосунків, рис характеру, мотивів поведінки формується приховано, проте суттєво впливає на зміст діяльності дитини. Фундамент духовного в особистості закладається саме в дошкільному дитинстві.

     Пам’ятайте! Поведінка дорослого – зразок для наслідування. Дотримання її допомагає формуванню етичних сторін особистості. Отже, які якості будують сформовані в ранньому дитинстві, багато в чому залежить від оточуючих дитину дорослих.

Педагогічний такт як запорука успішної взаємодії вихователя з батьками

Педагогічний такт можна вважати  основою педагогічної майстерності.

Такт — необхідна умова успішного спілкування між людьми. Тактовна людина намагається вести себе в колективі так, щоб ні своїм зовнішнім виглядом, ні необережним словом не зіпсувати настрій навколишнім.

Вихователь, який володіє педагогічним тактом, стриманий, але вимогливий педагог, який не буде закривати очі не неприпустимі вчинки вихованців, не боїться зробити будь-кому з них строге зауваження, але робить це вміло, у формі, яка не принижує ні дитину, ні дорослого. Тактовний педагог володіє великим і активним запасом різноманітних способів впливу на дітей. Це і сила волі, стриманість, уважність, послідовність, кмітливість, гумор і іронія, усмішка, погляд, десятки відтінків голосу. Педагоги, які із широкого діапазону способів впливу користуються лише незначними, втрачають багато можливостей встановити контакт із дітьми та дорослими.

Такт потрібний вихователю не тільки в його взаєминах з дітьми, а й з їхніми батьками, своїми колегами, узагалі з іншими людьми.

Типове спілкування педагога з батьками характеризується нерозумінням і взаємними претензіями. Найчастіше це монолог вихователя, що складається зі скарг на дитину або нотації батькам. Негативні почуття батьків, що виникають від подібного “спілкування”, не сприяють виникненню бажання співпрацювати з дитячим садочком у справі навчання й виховання їх дитини.

Контакт між вихователем і батьками можливий тоді, коли й ті, й інші усвідомлюють, що в них загальна мета – добре виховання й навчання дітей, котрої можна досягти тільки загальними зусиллями. Для цього педагогу необхідно показати батькам, що він любить дітей такими, які вони є, з усіма плюсами та мінусами, а також стурбований їхньою долею, як і батьки.

Основним засобом установлення контакту з батьками для педагога є він сам, вірніше, його педагогічний імідж, що включає в себе професійні знання, уміння їх давати та любов до дітей. Тому вихователю необхідно керуватись такими правилам взаємодії та способами встановлення контактів з родиною.

Перше правило. В основі роботи педагога з родиною повинні бути дії та заходи, спрямовані на зміцнення та підвищення авторитету батьків.

Повчальний, авторитарний, категоричний тон неприпустимий у роботі вихователя, тому що це може бути джерелом образ, роздратування, незручностей. Потреба батьків порадитись після категоричних “повинні”, “зобов’язані” зникає. Єдина правильна норма взаємин педагога і батьків – взаємна повага. Тоді й формою контролю стає обмін досвідом, порада та спільне обговорення, єдине рішення, що задовольняє обидві сторони. Цінність таких відносин у тому, що вони розвивають і у вихователя, і в батьків почуття відповідальності, вимогливості, громадянського обов’язку.

Друге правило. Довіра до виховних можливостей батьків. Підвищення рівня їхньої педагогічної культури й активності у вихованні.

Психологічно батьки готові підтримати всі вимоги, справи та починання дошкільного закладу. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки та вищої освіти, із глибоким розумінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей.

Третє правило. Педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя родини.

Вихователь – особа офіційна. Але за родом своєї діяльності він мусить торкатись інтимних сторін життя родини, нерідко він стає вільним чи мимовільним свідком відносин, приховуваних від чужих.  У пошуках допомоги батьки йому довіряють таємне, радяться. Якою би не була родина, якими би вихователями не були батьки, педагог зобов’язаний бути завжди тактовним, доброзичливим. Усі знання про родину він повинен залучати на утвердження добра, допомоги батькам у вихованні.

        Четверте правило. Життєстверджуюче налаштування в рішенні проблем виховання, опора на позитивні якості дитини, на сильні сторони сімейного виховання. Орієнтація на успішний розвиток особистості.

Формування характеру виховання не обходиться без труднощів, протиріч і несподіванок. Їх треба сприймати як прояв закономірностей розвитку, тоді складності, протиріччя, несподівані результати не викликають негативних емоцій і розгубленості педагога.

При спілкуванні з батьками вихователь має так будувати бесіду, щоби батьки переконались, що вони мають справу із професіоналом, який любить і вміє вчити та виховувати дітей.

Тому при підготовці до бесіди з батьками педагог повинен добре обміркувати:

–         мету;

–         зміст бесіди;

–         манеру поведінки, стиль мови, одягу, зачіски.

Кожна деталь повинна сприяти створенню образу дійсного фахівця.

Може бути два варіанти такого спілкування: з ініціативи вихователя та з ініціативи батьків.

Проведення бесіди з батьками з ініціативи вихователя

  1. Постановка психологічної мети

Чого я хочу від батьків? (Вилити своє роздратування на дитину? Покарати дитину руками батьків? Показати батькам їхню педагогічну неспроможність?)

При всіх зазначених варіантах не варто викликати батьків, тому що такі психологічні цілі свідчать про професійну безпорадність педагога й негативно вплинуть на спілкування вихователя та родини.

Викликати батьків варто, якщо педагог хоче краще пізнати, зрозуміти причини її поведінки, підібрати індивідуальний підхід до неї, поділитись позитивними фактами про дитину тощо, тобто психологічна мета повинна бути стимулом для подальшого спілкування з батьками.

  1. Організація початку діалогу. Церемонія вітання

Вітаючи батьків, необхідно залишити свої справи, підвестись назустріч, посміхнутись, доброзичливо сказати слова вітання, представитись (якщо зустрічаєтесь уперше), звернутись до них за іменем і по батькові.

  1. Установлення згоди на контакт

Це означає, що педагог обов’язково обговорює час діалогу; особливо якщо він бачить, що батько квапиться, необхідно уточнити, на який запас часу той розраховує. Краще перенести розмову, ніж проводити її поспіхом, тому що вона все одно не буде засвоєна.

Неприпустимо, щоб вихователь сидів, а батько стояв, або щоб вихователь сидів за своїм столом, а батько – за дитячим.

Треба простежити, щоб поруч нікого не було, ніхто не втручався в розмову. Посадивши батька, необхідно поцікавитись, чи зручно йому, звернути увагу на його і свої жести та пози. Жести та пози педагога повинні демонструвати відкритість і доброзичливість (неприпустимі схрещені на грудях руки, руки на поясі – “руки в боки”, закинута назад голова тощо).

Для зняття напруги батька й переходу до проблеми необхідно коректно й конкретно повідомити мету виклику, наприклад: “Мені хотілося кращим чином довідатись про (ім’я дитини), щоб підібрати до неї підхід”, “Нам треба краще з Вами познайомитись, щоб діяти спільно”, “Я ще не дуже добре знаю (ім’я дитини), бачу в ньому й позитивні риси та не дуже, мені потрібна Ваша допомога, щоби краще зрозуміти його” тощо.

Викликаючи батька для бесіди, вихователь не повинен забувати, що бесіда має на увазі діалог, отже, йому треба обміркувати не тільки своє повідомлення, а й те, що він хоче почути від батька, тому йому необхідно сформулювати свої запитання до батьків  та дати можливість висловитись їм.

  1. Проведення діалогу

Початок розмови повинен містити позитивну інформацію про дитину, причому це не можуть бути оцінні судження: “У Вас гарний хлопчик, але…(далі йде негативна інформація на 10 хвилин), а не повідомлення про конкретні факти, що характеризують дитину з позитивного боку. Такий початок свідчить про педагога як про спостережливого й доброзичливого, тобто професіонала.

Факти про поведінку чи успішність дитини, що викликають занепокоєння в педагога, повинні подаватись дуже конкретно, без оцінних суджень, що починаються на “не”: “Він у Вас неслухняний, неорганізований, невихований…” і т. д.

Також не варто після позитивної інформації про дитину продовжувати розповідь про негативні факти через сполучник “але”: “Ваш син акуратний, охайний, але неорганізований”.

Переходити до безсторонніх фактів найкраще у формі звертання по пораду: “Я ще не дуже добре знаю Петю, не могли би Ви мені допомогти розібратись (далі йде опис факту) або “Я не можу зрозуміти…”, “Мене турбує…”, “Я хочу зрозуміти, що стоїть за цим…”.

При повідомленні негативних фактів рекомендується робити акцент не на них, а на шляхах подолання небажаних проявів.

Педагог має постійно підкреслювати загальну мету його й батьків відносно майбутнього дитини, тому не слід уживати висловлювання “Ваш син”, тобто протиставляти себе й батьків. Рекомендується частіше говорити “ми”, “разом”, звертатись за іменем і по батькові до батька якнайчастіше. Найголовнішим у бесіді є висловлення батьків, оскільки саме вони роблять розмову бесідою, діалогом.

Від вихователя потрібне вміння слухати. Після того як педагог закінчить своє повідомлення запитанням до батька з даної проблеми, він, використовуючи прийоми активного слухання, може довідатись багато важливого й необхідного про дитину та його родину. Для цього педагогу треба всім своїм видом показати, що він уважно слухає батька.

У діалозі вихователь може виразити через відображення почуттів із приводу розповіді батька: “Я радий тому, що в нас єдині погляди на…”, “Мене здивувало…”, “Я засмучена…” і т. ін. Виконання цієї умови запобігає виникненню конфліктів при різниці в думках і сприяє взаєморозумінню сторін.

Конкретні поради мають даватись педагогом тільки в тому випадку, якщо батько просить у нього поради. Вони будуть ефективні тоді, коли будуть конкретні за змістом, доступні у виконанні, прості за формою викладу.

  1. Завершення діалогу

Педагогу рекомендується підбити підсумок бесіди на основі прийому рефлексивного слухання-“резюмування”: “Якщо тепер підсумувати сказане Вами, то…” й намітити шляхи подальшого співробітництва.

Бесіда з батькам повинна закінчуватися церемонією прощання. Прощаючись із батьком, педагогу варто, звертаючись до нього за іменем і по батькові, подякувати за бесіду, висловити своє задоволення нею, провести батька та сказати слова прощання доброзичливо та з посмішкою.

Проведення бесіди вихователя з ініціативи батьків

  1. Установлення згоди на контакт. (Учасники діалогу обговорюють час його протікання)

Уявіть ситуацію: візит мами став несподіванкою для вас. У вас немає часу з нею розмовляти. Як ви повинні діяти?

Виявивши максимум уваги та люб’язності до мами, вихователю замість запобігання діалогу варто повідомити їй, що він не знав про її прихід і запланував дуже важливу справу, яку не можна відкласти, і має у своєму розпорядженні час у декілька хвилин. Якщо маму це влаштовує, то можна порозмовляти, якщо ні, то він вислухає її в будь-який зручний для неї час.

У такий спосіб педагог дає зрозуміти про своє бажання діалогу, незважаючи на неблагополучні обставини.

Вислухайте батька. Дайте батькові “випустити пару”. Пам’ятайте, що насправді агресія спрямована не на вас, а на образ, що склався в батьків. Варто подумки відокремити себе від цього образу та, спостерігаючи за бесідою як би з боку, намагатися зрозуміти, що ж криється за агресією, що хвилює батька? Важливо не відповідати агресією на агресію, тому що інакше ситуація може стати некерованою.

Стежте за своєю позою! Вираження педагогом співчуття, розуміння переживань батьків: “Я бачу, Ви стурбовані поведінкою (ім’я дитини)”, “Постараюся зрозуміти Вас”, “Давайте разом розберемось” додадуть бесіді конструктивного характеру, що допоможе з’ясувати справжню причину звертання до педагога.

Вихователю не слід упускати того, що батько приходить із певними фактами. Завдання педагога полягає в тому, щоб визначити ступінь обґрунтованості цих фактів. Довести неспроможність цих фактів можна тільки за допомогою переконливих аргументів. Уміння вихователя використовувати об’єктивні, добре обґрунтовані аргументи підвищує його компетентність в очах батьків.

Необхідно відповісти на всі запитання батька. Це сприяє переходу бесіди на діловий рівень спілкування та з’ясуванню всіх інших “болючих точок” батька у сфері навчання його дитини.

Закінчити бесіду треба також з ініціативи педагога.

Психологічні основи проведення батьківських зборів

Майже завжди мета батьківських зборів – інформування батьків. Отже, педагог виступає на зборах у ролі інформатора. Здавалося б, роль для педагога звична. Але це тільки на перший погляд. Навчити й інформувати – задачі зовсім різні та припускають застосування різних методів.

Дуже часто педагог, сам того не помічаючи, робить підміну: замість того, щоби передавати інформацію дорослим людям у тій формі, в якій їм було би зручно її сприймати, він починає впливати за допомогою інформації, тобто вчити батьків. А це мало кому з дорослих людей подобається.

У результаті інформація не тільки не сприймається й не осмислюється, а ще й породжує, незалежно від свого змісту, опір слухачів.

Як же зробити так, щоб вас почули? Кілька порад.

  1. Початок розмови

Головна вимога – початок розмови має бути стислим, ефективним і чітким за змістом.

Добре обміркуйте та запишіть на аркуш паперу перші 2-3 позиції вашої промови. Вони повинні пролунати максимально спокійно й чітко навіть на тлі вашого цілком зрозумілого хвилювання.

Якщо це ваша перша зустріч – правильно представтесь. Стисло, але підкресливши ті сторони вашого статусу й ролі у відношенні дітей, що складуть основу вашого авторитету та значущість в очах батьків.

Важливо почати розмову в тиші. Знайдіть спосіб звернути на себе увагу.

Почніть розмову з викладу самої логіки зустрічі, її основних етапів: “Спочатку ми з Вами…”, “Потім ми розглянемо…”, “Наприкінці розмови ми з Вами маємо…”.

Позначте місце запитань і реплік батьків у ході зустрічей. Наприклад, ви можете сказати, що запитання ставити краще відразу, у ході викладу інформації. Або навпаки, попросіть батьків спочатку повністю вислухати вас, а потім ставити запитання.

Можете сказати, що на всі запитання, що будуть виникати в ході вашого монологу, ви відповісте потім, а поки будете фіксувати їх для себе на дошці чи аркуші паперу.

  1. Виклад інформації. Як і де стояти під час свого монологу?

Якщо приміщення невелике або слухачів небагато, краще сидіти в загальному колі чи збоку від власного столу.

Ні в якому разі не за столом! Це таке підступне місце – учительський стіл! Він блискавично оживляє в самому педагогові та його слухачах (а всі вони колишні учні) цілком конкретні асоціації та поведінкові стереотипи.

Якщо кімната велика, доведеться стояти. Знову-таки – поруч зі столом, час від часу трохи переміщуючись. Якщо ви кажете дуже важливі речі, пройдіть трішечки вперед, до самих столів чи рядів стільців.

Співвіднесіть голос із розмірами приміщення.

Необхідно використовувати навички риторики, які ви застосовуєте на занятті з дітьми:

–         повторення останніх слів;

–         модулювання акцентів за допомогою голосу.

Стежте за паузами: вони повинні бути!Стежте за невербальною інформацією, яку ви вільно чи мимоволі транслюєте за допомогою своїх жестів, пози та міміки.

При хвилюванні важко керувати мімікою, і все-таки вона повинна відповідати змісту переданої інформації та змінюватись у такт із нею.

Пози та жести бажано застосовувати переважно відкриті, доброзичливі: рухи рук при жестикуляції – від себе, а не на себе, і багато чого іншого, що вам добре відомо.

Не забудьте наприкінці розмови повернутись до її початку та підбити підсумки!

Не дозволяйте собі в ході розмови відволікатись на деталі та іти від неї.

Чітко визначте тему та дотримуйтесь її.

І останнє. Батьки повинні переконатись, що такі зустрічі мають сенс – вони проходять оперативно й закінчуються визначеним результатом, тому інформація повинна подаватись дозовано, послідовно й чітко.

Педагог повинен бути мислителем, передбачати можливі наслідки своїх слів і вчинків, правильно оцінювати їх, щоб, змінивши форму поведінки, послабити небажані і шкідливі для педагогічного процесу впливи. Він, розв’язуючи складні питання взаємин у колективі, повинен відкидати будь-які догматичні підходи. Найкращим інколи може бути несподіване, оригінальне, неповторне рішення.

Використання державної символіки в навчальних закладах

Виховання любові і пошани до державної символіки, суверенної України посідає одне з чільних місць у системі громадянського, зокрема патріотичного, виховання учнів. Державна символіка покликана формувати громадянську гідність, патріотичні почуття і впевненість молоді в майбутньому своєї держави. У навчальних закладах переважної більшості демократичних країн світу повагу до державних символів зведено до рівня пріоритетних моментів громадянського виховання. Державні символи є важливим атрибутом сучасної держави, складовою її конституційного ладу. Символи нації, створені нею в процесі власного державотворення, з часом зазвичай стають державними в результаті їх закріплення на законодавчо-правовому рівні. Історична традиція, унаочнена в символіці, перетворює населення на народ, формує націю. Державні символи Україну концентровано виражають провідну роль нації у становленні власної держави. Державні символи — це визначені та закріплені на конституційно-правовому рівні офіційні знаки держави, які в лаконічній формі відображають її суверенітет та ідеологію і зазвичай мають етнічно-національне походження. Таким чином, державні символи, сповнені відповідного ідеологічного, національного та іншого змісту, є незаперечним доказом існування незалежної держави, концентровано виражають її велич, соціальну суть та суверенітет і спрямовані на зміцнення її авторитету. Україна як суверенна держава має власні державні символи, що в короткій формі виражають одну чи кілька ідей політичного, національного, історичного характеру і символізують суверенітет держави. Перелік державних символів України визначено у ст. 20 Конституції України. Ними є Державний Прапор України, Державний Герб України, Державний Гімн України.

В усі віки і в усіх народів державний прапор був однією з найшанованіших святинь. Прапор (з давньослав’янської— «лечу, рухаюсь») символізував єдність земель і племен; прапор сконсолідував міста і краї в державу, а духовно й історично близькі етноси — у націю. Під прапором воїни вирушали в похід, з прапором виступали на захист своєї батьківщини, прапор символізував стабільність держави й урочистість тих чи інших усенародних подій, свят, ритуалів. Державний прапор як символ країни є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення.

Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Державний Прапор України є одним із офіційних атрибутів держави, це символ її суверенітету. Порядок офіційного використання Державного Прапора України регульовано низкою нормативно-правових актів, а саме: Указами Президента України «Про День Державного Прапора України » від 23 серпня 2004 р. № 987, «Про Державний Протокол та Церемоніал України від 22 вересня 2002 р. №746, «Про офіційні символи глави держави» від 29 листопада 1999 р. № 1507, Постановою Верховної Ради України «Про встановлення державної символіки на фасадах і в приміщенні Верховної Ради України» від 21 січня 2000 р № 1405-ХТV, наказом Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Рекомендацій щодо порядку використання державної символіки в навчальних закладах України» від 7 вересня 2000 р. № 439.

18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України юридично закріпила за синьо-жовтим біколором статус офіційного прапора країни.
23 серпня в Україні щорічно відзначають День Державного Прапора.

Державний прапор шляхом добору певних кольорів символізує певні ідеї національно-політичного та історичного характеру. Серед багатьох спроб тлумачення символіки цих кольорів та порядку їх розташування і в історичній науці, і в народі утвердилася думка, що синій колір у верхній частіші прапора це колір чистого неба над Україною, а жовтий (золотавий) у нижній частині — це колір стиглої пшениці на безкраїх українських ланах.

Відповідно до Закону України від 28 січня 1992 р. «Про Державний Прапор», Верховна Рада визначила співвідношення ширини прапора до його довжини як 2:3. Закон передбачає підняття прапора на будинках органів державної влади й управління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних представництв України за кордоном, під час офіційних зустрічей на найвищому рівні, на відкритті спортивних змагань. Державний прапор синьо-жовтого кольору є на морських судах та літаках міжнародних рейсів України.

Питання національної символіки (зокрема, прапора) не раз порушували демократичні сили. На момент проголошення незалежності України національний синьо-жовтий прапор майорів уже над багатьма українськими містами та селами, був установлений у залі Верховної Ради, у липні 1990 року його було піднято на Хрещатику біля будинку Київради. 4 вересня 1991 року після тривалих дискусій з комуністами прапор було урочисто піднято над будинком парламенту. 28 січня 1992 року Верховна Рада своєю постановою затвердила синьо-жовтий стяг Державним прапором України.

Гідність прапора захищають, як у самій країні, так і за її межами. Зневагу до прапора розглядають як посягання на честь нації та держави; публічний глум над Державним прапором України, а також над офіційно встановленим прапором іноземної держави є злочином. Саме тому передбачено санкції за порушення встановленого порядку поводження з прапором. 23 серпня
2004 року на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України Указом Президента України було встановлено відзначати щорічно 28 серпня День Державного прапора України.

Метою використання державних символів у навчально-виховному процесі є формування почуття свідомого громадянина України, здатного захищати її незалежність, готового взяти на себе відповідальність за добробут і безпеку своєї родини, народу. У навчальних закладах необхідно проводити роз’яснення ідейної суті державних символів і правил їх використання, ритуалів, традицій, виховувати почуття поваги до них, формувати стійкі навички свідомого дотримання почестей та правил поведінки щодо державних символів у повсякденному житті, під нас урочистих і офіційних заходів.

Правила використання державного прапора

  1. Державний Прапор ні перед ким не опускають униз. Не можна ним салютувати. Не можна схиляти його перед будь-якою особою чи предметом.
  2. Державний прапор, вивішений серед інших прапорів, має посідати перше, найпочесніше місце. Його вивішують або вище за всі інші, або у фронті інших прапорів йому відведено правий геральдичний бік.
  3. На зібраннях у приміщенні Державний Прапор розміщують на естакаді (подіумі) з правого боку від промовця; якщо Прапор вставляють з боку аудиторії, то займає правий бік фронтом до естради.
  4. В процесіях Державний Прапор треба нести попереду всіх інших прапорів або праворуч від них.
  5. Не можна виставляти ушкоджений Прапор.
  6. Вивішений Державний Прапор не повинен торкатися землі, підлоги.
  7. На Державному Прапорі не можна розміщувати предмети, емблеми, прикраси тощо.
  8. Державний Прапор ніколи і ніде не можна використовувати як прикрасу чи декорацію. З цією метою можна використовувати барви Державного Прапора, і то лише у випадку державних чи національних свят, під час державних урочистостей тощо.
  9. Зображення Державного Прапора не можна використовувати на рекламах, оголошеннях, заставках.
  10. Державний Прапор (стяг), спущений на півдревка (півщогля), означає жалобу.
  11. Державна символіка в навчальних кабінетах може бути тільки в одному екземплярі.
  12. Не можна накривати пам’ятники, дошки перед відкриттям державним прапором.
  13. Якщо в навчальному закладі є угоди з навчальними закладами інших держав або під час проведення міжнародних заходів краще розташовувати державні прапори по кругу. (Прапори країн вистроєні в ряд, то першим стоїть прапор країни, яка приймає).
  14. Державний прапор можна використовувати під час проведення міжнародних змагань, виступів Українських артистів, науковців за кордоном.

Церемоніал внесення Державного Прапора України з місця його постійного зберігання здійснює група прапороносців. Прапороносці проходять інструктаж щодо правил поведінки під час церемоніалу. Бажано, щоб члени групи прапороносців були одягнені у відповідну форму. У навчальному закладі може бути кілька груп прапороносців.

Внесення і винесення Державного Прапора має відбуватися за певними правилами. Якщо Державний Прапор вносять на древку, його несе прапороносець у супроводі двох асистентів. У разі внесення, полотнища його несуть чотири прапороносці широкою стороною вперед, тримаючи за кути так, щоб верхня частина (сине полотнище) була злегка піднята. Чіткість, злагодженість, краса цієї церемонії мають глибокий емоційний вплив на виховання учнівської та студентської молоді як громадян своєї держави. Внесення і винесення Державного Прапора відбувається під звуки маршу.

На території навчального закладу може бути обладнаний спеціальний майданчик, на якому встановлюють щоглу, визначають місце шикування. Майданчик, на якому розміщена щогла, має бути завжди акуратно прибраний і впорядкований. Для підняття Державного Прапора призначають групу прапороносців. Державний Прапор піднімають на щоглі в супроводі Державного Гімну України. При цьому всі присутні стоять струнко, утримуючи рівняння на Прапор.

У дні жалоби Державний Прапор України зі скорботною стрічкою чорного кольору приспускають (нахиляють).

Державну символіку встановлюють у загальнодоступному, естетично оформленому місці.

15 січня 1992 року Президія Верховної ради України Указом «Про державний Гімн України» затвердила музичну редакцію Державного Гімну України, автором якої є Вербицький М.М.

Мелодії державного гімну звучать під час державних і урочистих заходів та свят.

Список рекомендованої літератури

http://www.soippo.edu.ua/userfiles

Нормативно-правова база щодо державної символіки україни

  1. Державні символи України // Конституція України: офіц. вид. —
    К., 2006. — Розд. 1, ст. 20. — С. 7-8.
  2. Про День Державного Прапора України :Указ Президента України від 23 серп. 2004 р. № 987 //Офіц. вісн. України. — 2004. — № 35. — С. 42.
  3. Про Державний Прапор України: Постанова Верховної Ради України від 28 січ. 1992 р. № 2067 // Голос України. —1992. — № 27. —С. 1.
  4. Про затвердження Рекомендацій щодо порядку використання державної символіки в навчальних закладах України : наказ Міністерства освіти і науки України від 7 вересня 2000 року № 439 // Інформ. зб. МОН України. — 2001. — № 5. — С. 28-32.
  5. ДСТУ 5412:2006. Державний прапор України. Загальні технічні умови / В. Свірко (розроб.). — Офіц. вид— К.: Держспоживстандарт України; 2006. – ІІІ, 10 с: рис. — (Національний стандарт України).