ПОРТРЕТ ДОШКІЛЬНИКА НАПЕРЕДОДНІ ВСТУПУ ДО ШКОЛИ

ФІЗИЧНИЙ РОЗВИТОК

  • У своїх діях керується всіма органами чуттів (зір, слух, нюх, смак, дотик);
  • вправний, витривалий, енергійний у повсякденній діяльності;
  • бере активну участь у різноманітних іграх, вправах, заняттях;
  • дотримується основних правил особистого догляду,
  • володіє навичками підтримання здоров’я та гігієни;
  • орієнтується в ознаках здоров’я і хвороби;
  • дотримується основних правил культури споживання різноманітних продуктів;
  • знає про існування небезпечних об’єктів і предметів, розуміє правила безпечної поведінки і дотримується їх у реальному житті.

ЕМОЦІЙНИЙ РОЗВИТОК

  • Переважають оптимістичне самопочуття, гарний настрій;
  • орієнтується в основних емоціях (інтерес, радість, сум, злість, страх, сором, вина, відраза, біль, ніжність, розчарування, життєрадісність, співчуття, повага, віра, любов);
  • називає кожну словами; розуміє свій емоційний стан і стань людей, що навколо;
  • адекватно (відповідно до ситуації) реагує на різні життєві події, ситуації;
  • вміє стримувати негативні емоції, регулювати свої почуття;
  • знає, як позитивні і негативні переживання впливають на стан і настрій людей;
  • сприйнятлива до переживань інших, емпатійна (вміє співчувати, співпереживати);
  • вносить корективи у власну поведінку відповідно до настрою оточення, намагається бути емоційно суголосною іншим.

СОЦІАЛЬНИЙ РОЗВИТОК

  • Швидко звикає до нових умов життя;
  • добре орієнтується в новому середовищі, пристосовується до його вимог, конструктивно впливає на інших;
  • довіряє знайомим дорослим, вільно з ними спілкується, розраховує на них;
  • у разі потреби звертається до дорослого за допомогою;
  • налагоджує дружні стосунки з однолітками;
  • намагається визначити свій статус у колі ровесників, заявляє про свої можливості і потреби, демонструє вміння;
  • поводиться відповідально, може обґрунтувати свої рішення і вчинки;
  • знає межі прийнятної та неприйнятної поведінки;
  • виважено ставиться до контактів з незнайомими людьми та їхніх пропозицій;
  • утримується від спілкування з „чужими” без дозволу рідних і близьких.

МОРАЛЬНИЙ РОЗВИТОК

  • Знає головні правила моральної поведінки, намагається дотримуватись їх у своїй діяльності;
  • диференціює поняття „добро” і „зло”, може дати оцінку відповідним учинкам (своїм та інших людей) ;
  • ініціює допомогу і підтримку всім, хто цього потребує;
  • намагається захистити менших, слабших за себе;
  • виявляє турботу про інших, прагне бути їм корисною; намагається втішити, заспокоїти;
  • вчиняє справедливо, совісно не лише в присутності дорослих, а й за відсутності контролю з їхнього боку;
  • намагається утримуватися від ревнощів, мстивості, жадібності, заздрощів, зловтіхи, прагнення домінувати над кимось.

РОЗВИТОК ДОВІЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

  • Формулює мету своєї діяльності, передбачає майбутній результат, планує свої  дії;
  • доводить розпочате до кінця;
  • виконує дану іншим обіцянку; впорядковує простір навколо себе;
  • мобілізується на долання труднощів;
  • звертається за допомогою лише в разі об’єктивної необхідності;
  • контролює проміжні результати своєї діяльності, вносить у них корективи, виправляє помилки;
  • без спонукань іззовні може, якщо треба, переробити зроблене, поліпшити свій результат;
  • утримується від небажаних висловлювань і вчинків.

РОЗВИТОК ПІЗНАВІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ТА ОСНОВ ЛОГІКИ

  • Цікавиться новим, активно вивчає навколишній світ і самого себе;
  • виявляє допитливість;
  • ставить дорослим багато запитань;
  • на деякі з них намагається знайти відповіді самостійно;
  • прагне отримати відповідь на кожне запитання;
  • уміло використовує набуті знання для отримання нових;
  • знаходить нове у знайомому та знайоме у новому;
  • порівнює, зіставляє, аналізує, узагальнює, продукує (виробляє) власні судження
  • знаходить кілька варіантів вирішення проблеми;
  • диференціює реальне та фантастичне;
  • збирає інформацію через спостереження, практичні спроби і помилки;
  • пов’язує свої знання з реальними життєвими ситуаціями, апробує їх.

РОЗВИТОК МАТЕМАТИЧНИХ УМІНЬ

  • Знає основні числа, здійснює розрахунки, розв’язує нескладні арифметичні задачі;
  • Здійснює серіацію за величиною, масою, об’ємом, розташуванням у просторі, перебігом подій у часі;
  • класифікує геометричні фігури, предмети та їх сукупності за якісними ознаками та кількістю;
  • вимірює кількість, довжину, ширину, висоту, об’єм, масу, час;
  • виявляє інтерес до математичної діяльності;
  • знає співвідношення між одиницями часу.

КРЕАТИВНИЙ РОЗВИТОК

  • Через творче досягнення самовиражається, актуалізує свої здібності;
  • генерує оригінальні ідеї, самостійно висуває різноманітні гіпотези;
  • намагається відійти від запропонованого шаблона;
  • вирізняється гнучкістю та швидкістю мислення, кмітливістю, дотепністю, розсудливістю;
  • конструктивно діє у невизначених ситуаціях;
  • не губиться у разі дефіциту інформації, знаходить оригінальні способи розв’язання проблеми;
  • характеризується творчою продуктивністю, схильністю реалізувати задумане;
  • підходить до проблеми з різних точок зору, легко переключається з одного класу об’єктів на інший;
  • швидко вдається до аналогій, порівнянь, протиставлень, асоціативних зв’язків;
  • користується різними доказами;
  • здатна бачити істотне, виокремлювати головне від другорядного, сприймати все комплексно;
  • здатна прогнозувати, випереджати, передбачати („Що буде, якщо”…).

МОВЛЕННЄВИЙ РОЗВИТОК

  • Характеризується правильною звуковимовою;
  • розуміє значення мовлення для людини;
  • використовує мову в різних цілях;
  • ефективно спілкується рідною мовою;
  • дістає задоволення від читання (дорослим і власного);
  • знає абетку рідної мови;
  • усвідомлює, що надрукований і написаний тексти використовують з різною метою;
  • розрізняє рідну й чужу мови; виявляє інтерес до останньої;
  • рука готова до письма;
  • має збалансований словниковий запас з кожної сфери життєдіяльності;
  • розмовляє грамотно, вживає прості та складні речення.

ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНИЙ РОЗВИТОК

  • Використовує мистецтво для вираження своїх знань, думок, почуттів, ставлень;
  • розуміє та схвально ставиться до різних видів мистецтва;
  • має елементарні особисті естетичні критерії;
  • сформовані зачатки художнього смаку: має свої літературні, музичні, образотворчі уподобання;
  • обізнана з рідною культурою, шанує традиції своєї родини і країни,
  • виявляє інтерес до культури інших народів України та світу;
  • охоче слухає музику, співає, музикує, танцює, декламує, малює, конструює тощо;
  • розрізняє „красиве” і „потворне”, емоційно відгукується на нього, передає враження кольором, лінією, композицією тощо.

ЕКОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК

  • Емоційно реагує на красу природи, усвідомлює важливість бережливого ставлення до неї, позитивні та негативні впливи людини на природу;
  • має уявлення про відмінності природи різних регіонів України і світу;
  • знає ознаки і характерні властивості компонентів природи (піску, води, ґрунту, снігу, каміння);
  • розрізняє контрастні стани погоди, розуміє причинно-наслідкові зв’язки між станом погоди і поведінкою людей;
  • визначає і називає характерні ознаки рослин, знає, як їх доглядати;
  • дотримується правил безпечної поведінки з рослинами;
  • знає свійських і диких тварин, їхні характерні ознаки, дії, місце проживання;
  • дотримується правил безпечного поводження з ними;
  • усвідомлює, що сміття забруднює природне довкілля;
  • володіє навичками дбайливого ставлення до нього;
  • розуміє відповідальність людей і свою власну за стан природного довкілля.

РОЗВИТОК ПОЗИТИВНОГО СТАВЛЕННЯ ДО СЕБЕ

  • Виявляє інтерес до зовнішності, внутрішнього життя, досягнень, якостей;
  • орієнтується в своїх чеснотах і вадах;
  • може назвати їх словами;
  • прагне заявити про себе, демонструє свої здібності та вміння; домагається визнання їх значущими іншими;
  • має сформований позитивний образ „Я”, реалістичну самооцінку;
  • відстоює власну гідність, не погоджується з несправедливими оцінками, чинить опір приниженню та обмеженню прав;
  • протягом певного часу охоче себе займає, грається на самоті.

РОЗВИТОК ІГРОВИХ УМІНЬ

  • Виявляє інтерес до сюжетно-рольової гри, радіє можливості гратися;
  • уміє виконувати головні та другорядні ролі, керувати й підкорятися;
  • узгоджує виконання ролі з іншими учасниками гри;
  • приймає ігрові правила, дотримується їх;
  • уміло використовує у грі іграшки, атрибути, матеріали;
  • проявляє винахідливість і дотепність.

РОЗВИТОК ЗАГАЛЬНОНАВЧАЛЬНИХ УМІНЬ

  • Володіє раціональними способами організації навчальної діяльності;
  • має сформовані організаційні вміння та навички;
  • розвинуті загально пізнавальні вміння: спостерігати, розмірковувати, запам’ятовувати, відтворювати матеріал, вносити в нього елементи новизни;
  • володіє загально мовленнєвими вміннями та навичками, культурою.

15.09.2017

Ми – батьки майбутніх першокласників

Деякі батьки вважають, що готовність до школи – це лише вміння читати, писати і лічити до десяти. Вони помиляються, адже цих нехитрих навичок має навчити сама школа. Це її прямий обов’язок. Хоча сьогоднішні дітлахи, як правило, йдучи до першого класу, вже багато чого вміють – про це піклуються і батьки, і вихователі в дитячих садках. Звісно, добре, якщо малюк має певний багаж знань. Але читати і писати дитина не повинна вміти. Основне – бажання навчатися, а також комунікативні та соціальні навички і вміння спілкуватися, «триматися» в колективі, відстоювати цивілізованими методами свою позицію і водночас підкорятися встановленим правилам. А також знати, що таке дисципліна, вміти працювати – навіть тоді, коли немає бажання. І, нарешті, мати позитивне ставлення до самого себе, яке, до речі, може похитнутися через брак якоїсь із перелічених складових.

Готовність дитини до школи визначається за кількома параметрами: психологічним, фізіологічним та інтелектуальним. З останнім – найпростіше, особливо якщо дитина відвідувала дитячий садок або дошкільну групу. Та й самі батьки сьогодні стежать за тим, щоб їх малеча пішла до першого класу підготовленою, аби не почувалася гіршою за інших. Щодо психологічної та фізіологічної готовності – тут не зайвим було б звернутися до спеціалістів, які можуть дати конкретну пораду. Адже тестування діти проходять не лише в школах, а й у дитсадках. І там теж є психологи. Корисно було б звернутися до лікаря – звичайного педіатра. Бо інтелектуально дитина може бути розвинена блискуче, а фізично початок навчання для неї буде надто великим навантаженням: абсолютно нова і незвична обстановка, зовсім інший світ. Звичайно, для дитини це стрес. Зокрема, фізичний. Усе-таки, я вважаю, що в нас дуже рано віддають дітей до школи…

НЕ ЛЯКАЙТЕ СВОЇХ ДІТЕЙ!

У садочку навчання відбувається в ігровій формі та щадному режимі. В школі – більш жорсткі умови, до яких важко адаптуватися. Як підготувати дитину до нового життя з необхідністю щоденної праці, до слова «треба» замість «хочу»? Як прищепити відповідальність?

Часто буває, що батьки хочуть прищепити дитині цю відповідальність, зауважуючи: «Ось ти отримаєш погану оцінку і з тобою не будуть дружити». А результат – протилежний: відповідальність не виховується, натомість з’являється страх. Дитина боїться школи ще до того, як вона туди ввійде. Шестирічні діти не розуміють слова «відповідальність». Вони навчаються цього опосередковано, маючи за приклад своїх батьків. Якщо вони відповідально ставляться до життя і своєї дитини, є велика ймовірність, що й дитина піде по їх стопах. А коли навпаки – вона теж поводитиметься відповідно. Просто словами «ти повинен» важко чогось досягти. Можна, звичайно, змусити. Але це не стане відповідальністю. Навчитися працювати – це полюбити працювати. Якщо силувати дитину до навчання, ймовірніше, ми доб’ємося того, що вона зненавидить ці уроки. Не треба також забувати, що хлопчики й дівчатка – це зовсім різні люди. Дівчата мислять по-іншому, їм простіше адаптуватися в новому середовищі. Не можна вимагати від хлопчика, щоб він навчався, як дівчинка. Кожна людина – індивідуальність. І якщо ваша старша дитина – відмінник, це зовсім не означає, що менша так само отримуватиме найвищі оцінки. Кожен – особистість, у кожного – своя історія, і до школи кожен іде по-своєму.

Як подолати цей страх?

Передусім треба розуміти, що він лише ваш і не має жодного стосунку до дитини. Не переносити на неї свій досвід, не вдягати свої страхи їй на голову. Скажімо, якщо мамі не давалася математика, це не означає, що в дочки будуть такі самі проблеми. В дитини ще немає цієї ситуації і цього страху. А її ним інфікують. Тому дуже важливо самотужки пережити свій страх, залишитися в ньому, спробувати його на смак. Він не триватиме вічно. І тоді, переживаючи страх лише як свій, не навантажуючи ним дитину, ви дасте їй змогу вийти в її особистий простір.

ЗНІМАЙТЕ НАПРУГУ

У будь-якому разі вступ дитини до лав першокласників – це велике психологічне навантаження. Що треба робити, аби пом’якшити його? Як зміцнити дитячу психіку?

Дітям, які відвідували дошкільні установи, звичайно, простіше. Бо вони вже пройшли соціальну адаптацію – налагодження контактів з однолітками та різними дорослими людьми: вихователями, нянею, методистом, психологом, викладачами гуртків. Дитині, яка не має дошкільної освіти, буде важче – вона росте в більш тепличних, домашніх умовах – «як мімоза в ботанічному саду». Вона поки що навчилася встановлювати контакти лише з обмеженою кількістю людей.

Тому треба все-таки шукати якісь гуртки чи групи, аби розвивати комунікатив­ні функції. Навіть на дитячо­му майданчику, якщо дитина не може налагодити з кимось контакт, – мама просто відводить її до іншої пісочниці. Ось і все розв’язання проблеми. Якщо діти перебувають в одній групі по кілька годин щодня, їм доводиться знаходити контакти і компроміси.

Сором’язливі діти теж уміють налагоджувати комунікації, просто вони роблять це по-своєму. За два – три місяці ви не перетворите сором’язливу дитину на жваву. І не треба цього робити. Це тільки здається, що жвава дитина соціально більш адаптована. Їй так само складно, а іноді навіть важче. Бо треба завойовувати лідерство, душа потребує якихось активних комунікацій. Тихій і скромній дівчинці іноді простіше ввійти до колективу – вона не конфліктна. Тож, якщо дитина сором’язлива – не означає, що їй буде погано.

Звичайно, і з сором’язливою, і з соціально неадаптованою – з будь-якою дитиною треба розмовляти. Говорити про себе, розповідати щось хороше про свою школу, вчителів і друзів. Заспокоювати. В ідеалі було б добре привести дитину до шкільного подвір’я, погуляти там на стадіоні, зайти в приміщення, познайомитись з учителем. Аби дитина розуміла, куди вона йде. Щоб просто знялася зайва напруга. І неважливо при цьому, чи жвавою є дитина, чи, навпаки, сором’язливою, чи добре вона вписується у колектив – все одно їй для цього потрібно трохи часу.

Якщо в дитини є певні психологічні проблеми, наприклад, вона закомплексована, не впевнена в собі, занадто вразлива, переживає через маленький зріст, товсті окуляри або зайву вагу, слід обов’язково поспілкуватися з учителем, бо він буде поруч з вашою дитиною багато годин і від нього великою мірою залежать стосунки в колективі. І про якісь особливості вашої дитини, безумовно, він має дізнатися від вас, щоб у майбутньому правильно реагувати на можливі нестандартні ситуації. Щодо психолога…

БУДЬТЕ ПРИСУТНІМИ

Узагалі, це велике мистецтво – залишити свою дитину в спокої, не переробляючи, не тримаючи її за горло, не намагаючись щось одразу змінити. Бо, можливо, якість, яку ми вважаємо вадою, з часом розвинеться в її найсильнішу рису. Наприклад, те, що ми в дітях називаємо впертістю, в дорослих вважається наполегливістю в досягненні мети. Ви можете уявити не впертого олімпійського чемпіона? Або покірного президента нафтового консорціуму? І ліфт, напевно, вигадав хтось дуже лінивий. Змінити сутність людини неможливо. Можна лише зламати через коліно. Або намагатися обережно підкоригувати. Дитина робить щось не те? Не треба їй категорично заявляти, що це погано. Спочатку достатньо сказати, що вам це не подобається. Тобто говоріть про себе. Ви можете пояснити дитині, що вона робить. Адже вона бачить це по-своєму. А казати дитині: ти поганий, тому маєш змінитися – це деструктивно і ні до чого хорошого не приводить.

Вберегти від життя неможливо. Незалежно від того, чи йде дитина до школи, чи ні, батьки мають навчитися розмовляти з нею. А розмовляючи, БУТИ ПРИСУТНІМИ – тілом, душею, всіма кінцівками. Адже, коли ми сидимо поруч із малюком і він розповідає історію із свого життя, там усе по-справжньому. Нам іноді здається, що забите коліно – дурниця. А для нього це – реальний біль. Тому, коли з вами розмовляє дитина, ви не повинні в голові вирішувати виробничі питання, сваритися з сусідкою або думати, що ви завтра одягнете. П’ять хвилин, десять, п’ятнадцять – скільки у вас є, але тільки з ним. Лише тоді ви будете розуміти свою дитину і знатимете, коли йому потрібна допомога. Тому що не всі вміють висловлювати свої проблеми. Але, спілкуючись з дитиною неформально, ви за якимись непрямими ознаками зможете зрозуміти, що з нею відбувається. Тому дуже важливо якомога раніше починати розмовляти. Не лише казку прочитати на ніч, а спитати, як минув день. І уважно вислухати відповідь. Тоді ви знатимете, що й коли сказати.

ЯК ОБРАТИ ШКОЛУ?

Багатьох батьків цікавить, як не помилитися з вибором школи і першого вчителя. Психологи радять: як банально це не звучало б, але треба довіряти собі і покладатися на інтуїцію. Бо материнське серце – найкращий камертон. Якщо ви ввійшли до школи і вам сподобалася тамтешня атмосфера чи аура, якщо ви говорите з учителем і відчуваєте його прихильність, не вагайтеся, це -ваше. Навіть, якщо це звичайнісінький «робітничо-селянський» ЗНЗ із пофарбованими в зелений колір стінами. І навпаки – школа може бути найпрестижнішою, найкращою, з найпоглибленішим вивченням чого завгодно. Але, якщо ви відчули дискомфорт, почали розмовляти з учителем і щось не сподобалося, то які знання він не давав би, дитині не буде там комфортно. Тікайте звідти якнайшвидше. Але спочатку визначиться з пріоритетами. Якщо найбільшим з них є знання, справа інша. Тоді ви маєте бути готові пожертвувати внутрішнім комфортом дитини заради майбутніх знань. Але не кажіть потім, що ми вас не попереджали. Бо все-таки знання – справа наживна, а перший учитель – одна з головних фігур у житті вашої дитини. Дуже важливо, щоб він був небайдужим до неї. Власне кажучи, більшість мам так і робить – «іде на вчителя». Вони шукають, читають відгуки, розмовляють з іншими батьками. Однак мусимо попередити: ви не повинні безоглядно вірити негативним відгукам. Не буває таких людей, якими всі захоплювалися б. Абсолютно всім подобаються лише кошенята. Цього вчителя може не сприймати весь світ. Але ви подивитесь йому (їй) в очі і зрозумієте, що він (вона) ідеально підходить вам і вашій дитині. Кожна мати інтуїтивно відчуває це. Треба лише прислухатися до себе.

Не останню роль відіграє і розташування школи. Починати обхід треба з найближчої. Чим далі школа, тим раніше доведеться прокидатись і вам, і дитині. Тобто мусите врахувати всі фактори: хто буде відводити, забирати, чи буде це зручно. Звичайно, якщо хороша школа знаходиться в кварталі від вашого будинку, а та, що зовсім поряд, вам не подобається – нема про що говорити. Однак, якщо ці школи приблизно рівноцінні, обирайте найзручніший варіант: чим ближче, тим краще.

Особливості фізичного та психічного розвитку дітей шостого (сьомого) року життя

Діти шостого (сьомого) року життя порівняно з молодшими вже досить  самостійні: прийшовши в садок, вони спокійно прощаються з батьками і охоче йдуть у свою групу, вітаються з вихователем, уміють самостійно вдягатися, роздягатися, умиватися, їсти, причісуватися, тримати в порядку свої речі, шафу тощо. Водночас усе це не означає, що п’ятирічні (шестирічні) діти не потребують батьківської ласки, ніжності, доброзичливого, уважного ставлення вихователя. Практика показує, що саме в цей період у багатьох сім’ях часто з’являється друга дитина, що, безумовно, позначається на старших дітях: вони стають більш тривожними, напруженими, і в сім’ї, і в дитсадку тримаються дещо відчужено (це стосується не тільки п’ятирічних, а й старших і; менших дітей у подібній ситуації). Місія вихователя полягає в тому, щоб допомогти батькам психологічно проаналізувати ситуацію старшої дитини, проявити батьківський такт, турботу і ласку (теплі звертання, спільне піклування про немовля), що дасть можливість старшому братикові або сестричці відчути себе впевненим, потрібним, захищеним, позбутись ревнощів до меншого, що згодом можуть трансформуватися в агресивність.

Бувають випадки, коли п’ятирічна дитина вперше починає відвідувати дитячий садок. Тут тактика вихователя залишається такою ж, як к в попередніх групах: до новенької дитини потрібно бути особливо уважним, чуйним, доброзичливим, допомогти їй звикнути до нових умов, потоваришувати з дітьми.

Гра залишається провідною діяльністю дітей цього віку. Сюжетно-рольові ігри стають складнішими, тривалішими, сюжети їх — більш розгорнутими, тематика ігор надзвичайно різноманітна, ігри набувають колективного характеру. Діти починають відображати в іграх події і ситуації не тільки з власного досвіду, а й такі, про які дізнались від дорослих, з книжок, з теле- і радіопередач. Дошкільнята привчаються заздалегідь домовлятися про тему гри. Вони самостійно розподіляють ролі, добирають потрібний ігровий матеріал, а сюжет гри визначається і розвивається в рольових діях кожного учасника. Однак не завжди дошкільники вміють і можуть узгодити свої задуми з іншими. Тут на допомогу має прийти педагог: разом з вихованцями проаналізувати подальший хід гри, допомогти їм вийти зі складної ситуації.

Не всі діти вміють організувати гру, визначити свою роль. Тому у виконанні рольової активності, впевненості, умінь діяти спільно, узгоджувати свої дії з діями інших надзвичайно важливе місце посідають ігри-драматизації, в яких наперед задані сюжет, ролі й готові тексти до них.

Отже, шостий (сьомий) рік життя — це вік найбільшої активності сюжетно-рольових ігор, ігор-драматизацій, ігор з чіткими правилами (рухливих, дидактичних), ігор колективних і самостійних.

Це також період розквіту художніх видів діяльності. Творчість дитини яскраво проявляється в тому, що вона попередньо задумує, а потім втілює задум у власному малюнку, оповіданні або казці. Малюнки дітей дуже виразні в кольорах, змісті, композиції. Слід пам’ятати, що дитяче малювання, як і мовна творчість, розвивається в умовах організованого навчання. Коли дитина не оволоділа, наприклад, основними технічними прийомами малювання, ліплення, аплікації, коли не привчена продумувати і послідовно втілювати задум (у процесі роботи можна його дещо змінювати, переробляти, шукати, пробувати), вона не зможе створити цікавих і виразних зображень. Разом з тим надмірне використання «дорослих» способів роботи нищить своєрідність, оригінальність дитячих малюнків, гальмує дитячу творчість. Найважливіше завдання вихователя — знайти відповідне співвідношення між навчанням і самостій­ністю дитини, стимулюванням і підтримкою її у створенні та втіленні власних задумів.

Ускладнюється і конструкторська діяльність, виділяються діти, що особливо люблять конструювати. Хлопчики, як правило, починають більше цікавитись технічним конструюванням, дівчатка — художнім.

Важливе значення для розвитку у дошкільників цілеспрямованості, відповідальності, уваги один до одного, до старших, до природи, речей побуту мають різні види праці. Праця повинна проходити в атмосфері добрих стосунків, бути цікавою і потрібною (діти мають бачити важливість праці не тільки дорослих, а й своєї).

У пізнавальній діяльності особливого значення набувають наочно-образне, образне мислення, а також творча уява. Доброю передумовою для них є сприймання. Сприймання продовжує розвиватися за трьома основними напрямами:

1) уявлення дітей про предмети, явища та їх властивості розширюються і поглиблюються відповідно до загальноприйнятих еталонів;

2) способи використання предметів стають значно точнішими і доцільнішими;

3) обстеження предметів стає систематизованим і послідовним.

Різко зростає осмисленість сприймання. Розвиток сприймання та наочно-образного мислення забезпечує дитині розуміння властивостей предметів та різних зв’язків між ними.

Поглиблення і збагачення уявлень про колір, форму і величину та інші властивості предметів відбувається за умов систематизації цих уявлень у практичних діях, наприклад, у процесі ознайомлення з певним кольором діти мають дізнаватись про послідовність кольорів, про поділ кольорів на теплі й холодні, про відтінки, що займають проміжне місце між кольорами спектра. Тут важливе значення мають дидактичні ігри (групування готових кольорів, дослідництво, самостійний пошук шляхів змішування кольорів, утворення нових кольорів і відтінків). Уявлення про форму предметів поглиблюються, стають чіткішими, змістовнішими, якщо діти активно шукають відмінне і подібне, групують предмети, поділяючи на округлі й прямолінійні тощо. При порівнянні різних властивостей предметів більшість дітей до шести років вже привчаються обходитись без практичних прийомів (прикладання, переміщення, обведення рукою контурів). Ці дії успішно замінюються зоровим порівнянням.

Розвиток образного мислення допомагає дітям користуватись в іграх і заняттях планами, схемами, моделями (план кімнати, майданчика, модель слова, задачі). Змінюється характер запитань до вихователя, до батьків. Поряд із запитаннями «чому?» «для чого?» все більше з’являється запитань типу «а правда, що?». Ці запитання свідчать про те, що у дитини складається власна картина світу.

У шестилітньої дитини інтенсивно розвивається логічне мислення. Вона засвоює деякі поняття, міркуючи, використовує їх, уміє виділити і свідомо розповісти про спосіб, яким виконує те чи інше завдання (так звана рефлексія мислительних дій та операцій). Важливу роль відіграє спеціально організоване навчання, в процесі якого діти оволодівають способами мислення, розв’язування різних задач, групують подібні завдання тощо.

Важливим завданням навчання і виховання п’ятирічних дошкільників є забезпечення умов для розвитку довільних психічних процесів (довільного запам’ятовування, довільної уваги) і дотримання певних норм та правил поведінки.

У цьому віці діти починають більш виразно усвідомлювати себе, своє «Я». У кожного складається відповідний образ, у який входять уявлення про себе, про свої основні риси, можливості і оцінка себе. Зрозуміло, що такий образ складається під впливом батьків, вихователів, ровесників. Діти починають більш чітко усвідомлювати себе як членів родини,  групи дитячого садка, як дівчаток і хлопчиків, представників мовної нації, країни.

 

У виховному процесі педагог має створити умови для повноцінної соціалізації дітей, що включає і пізнавальні, і морально-етичні цінності. Так, у групі поряд з активними, здібними, доброзичливими, впевненими у собі дітьми є більш пасивні, боязкі чи агресивні. Серед вихованців, які в групі вважаються хорошими, більше дівчаток, аніж хлопчиків. Як показують психологічні дослідження, ці позитивні й негативні явища є наслідками усталеної атмосфери спілкування, коли до тих чи інших дітей вихователь буває уважнішим або більш прискіпливим, менш терплячим (часто так само поводяться з дітьми і батьки), до хлопчиків стануть такі самі вимоги, що й до дівчаток. Завдання вихователя полягає в тому щоб кожна дитина могла розвинути і реалізувати свої нахили, здібності в тих чи інших заняттях, щоб виховати у малюків почуття поваги до інших і почуття власної гідності.

Психологічна готовність дитини до навчання у школі

До кінця дошкільного віку дитина добре усвідомлює свою статеву приналежність, знаходить собі місце в просторі й часі, Вона вже орієнтується у сімейно-родинних стосунках і вміє будувати їх з дорослими і однолітками: має навички самовладання, вміє підпорядковувати свою поведінку вимогам ситуації, бути непохитною у своїх бажаннях. В якості важливого досягнення в розвитку особистості дитини виступає переважання почуття “Я повинний” над мотивом “Я хочу”. До кінця дошкільного віку особливого значення набуває мотиваційна готовність до навчання в школі.

Психологічна готовність до навчання у школі розглядається як комплексна характеристика дитини, яка розкриває рівні розвитку психологічних якостей, що є найважливішими передумовами для нормального включення до нового соціального середовища і для формування навчальної діяльності.

У психологічному словнику поняття “Готовність до шкільного навчання” розглядається як сукупність морфо-фізіологічних особливостей дитини старшого дошкільного віку, яка забезпечує успішний перехід до систематичного, організованого шкільного навчання. Готовність до шкільного навчання – це бажання і усвідомлення необхідності вчитися, що виникає в результаті соціального дозрівання дитини, появи у неї внутрішніх протиріч, які визначають мотивацію до навчальної діяльності.

Найповніше поняття “готовність до школи” визначив Л. А. Венгер. Він вважав, що готовність до школи – це певним набір знань і вмінь, в якому повинні існувати всі інші елементи хоча рівень їх розвитку може бути різний.

Складовими компонентами психологічної готовності дитини до школи є:

–  мотиваційна (особистісна);

–   інтелектуальна;

–   емоційно-вольова.

Мотиваційна готовність – наявність у дитини бажання вчитися. Виникнення усвідомленого відношення дитини до школи визначається способом подання інформації про неї. Важливо, щоб відомості про школу, які повідомляються дітям, були не тільки зрозумілі, але і знаходили емоційний відголос у них. Емоційний досвід забезпечується включенням дітей до діяльності, яка активізує як мислення, так і почуття.

У мотиваційному плані були виділені дві групи мотивів учіння.

  1. Широкі соціальні мотиви учіння або мотиви, пов’язані з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, в їх оцінці і схваленні, з бажанням учня зайняти певне місце в системі доступних йому суспільних стосунків.
  2. Мотиви, пов’язані безпосередньо з навчальною діяльністю, або пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності і в оволодінні новими уміннями, навичками і знаннями.

Особистісна готовність до школи виявляється у ставленні дитини до школи, вчителів і навчальної діяльності, включає також формування у дітей таких якостей, які допомогли б їм спілкуватися з учителями і однокласниками. На час вступу до школи у дитини повинні бути розвинуті самоконтроль, трудові уміння і навички, вміння спілкуватися з людьми, рольова поведінка.

До кінця дошкільного віку повинна скластися така форма спілкування дитини з дорослими, як позаситуативно-особистісне спілкування (за М. І. Лісіною). Дорослий стає незаперечним авторитетом, зразком для наслідування. Полегшується спілкування в ситуації уроку, коли виключені безпосередні емоційні контакти, коли не можна поговорити на сторонні теми, поділитися своїми переживаннями, а можна тільки відповідати на поставлені запитання і самому ставити запитання по темі, попередньо піднявши руку. Діти, готові в цьому плані до шкільного навчання, розуміють умовність навчального спілкування і адекватно поводять себе на заняттях.

Інтелектуальна готовність передбачає наявність у дитини кругозору, запасу конкретних знань. Дитина повинна

володіти планомірним та розчленованим сприйняттям, елементами теоретичного ставлення до навчального матеріалу, узагальненими формами мислення і основними логічними операціями, смисловим запам’ятовуванням. Інтелектуальна готовність також передбачає формування у дитини початкових умінь у царині навчальної діяльності, зокрема, уміння виокремити навчальну задачу і перетворити її в самостійну мету діяльності. У вітчизняній психології при вивченні інтелектуального компонента психологічної готовності до школи акцент робиться не на сумі засвоєних дитиною знань, а на рівні розвитку інтелектуальних процесів. Тобто дитина повинна вміти виділяти суттєве в явищах навколишньої дійсності, вміти порівнювати їх, бачити подібне і відмінне; вона повинна навчитися міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки.

Д. Б. Ельконін, розглядаючи проблеми готовності до школи, на перше місце ставив сформованість необхідних передумов навчальної діяльності. При аналізі цих передумов, він виділив наступні параметри:

володіти планомірним та розчленованим сприйняттям, елементами теоретичного ставлення до навчального матеріалу, узагальненими формами мислення і основними логічними операціями, смисловим запам’ятовуванням. Інтелектуальна готовність також передбачає формування у дитини початкових умінь у царині навчальної діяльності, зокрема, уміння виокремити навчальну задачу і перетворити її в самостійну мету діяльності. У вітчизняній психології при вивченні інтелектуального компонента психологічної готовності до школи акцент робиться не на сумі засвоєних дитиною знань, а на рівні розвитку інтелектуальних процесів. Тобто дитина повинна вміти виділяти суттєве в явищах навколишньої дійсності, вміти порівнювати їх, бачити подібне і відмінне; вона повинна навчитися міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки.

Д. Б. Ельконін, розглядаючи проблеми готовності до школи, на перше місце ставив сформованість необхідних передумов навчальної діяльності. При аналізі цих передумов, він виділив наступні параметри:

вміння дітей свідомо підпорядковувати свої дії правилам, які узагальнено визначають спосіб дії;

– вміння орієнтуватися на визначену систему вимог;

– вміння уважно слухати того, хто говорить, і точно виконувати завдання, які пропонуються в усній формі;

– вміння самостійно виконувати необхідне завдання за зразком, що візуально сприймається.

Ці параметри розвитку довільності є частиною психологічної готовності до школи, на них спирається навчання у першому класі.

Готовність дитини до школи в царині розумового розвитку включає кілька взаємопов’язаних сторін. Дитині, що вступає до першого класу, необхідний певний запас знань про навколишній світ: про предмети та їхні властивості, про явища живої і неживої природи, про людей. їхню працю та інші сторони суспільного життя, про те, “що таке добре і що таке погано”, тобто про моральні норми поведінки. Але важливий не стільки обсяг цих знань, скільки їх якість – міра правильності, чіткості і узагальненості уявлень, що склалися в дошкільному дитинстві.

Відомо, що образне мислення старшого дошкільника створює досить великі можливості для засвоєння узагальнених знань і при добре організованому навчанні діти оволодівають уявленнями, які відображають істотні закономірності явищ, що відносяться до різних сфер дійсності. Такі уявлення – найважливіше здобуття, яке допоможе дитині в школі перейти до засвоєння наукових знань. Достатньо, якщо у результаті дошкільного навчання дитина познайомиться з тими сферами і сторонами явищ, які г предметом вивчення різних наук, почне їх виокремлювати, відрізняти живе від неживого, рослини від тварин, природне від створеного руками людини, шкідливе від корисного.

Особливе місце в психологічній готовності дитини до школи займає оволодіння спеціальними знаннями і навичками, які традиційно відносяться до власне шкільних, – грамотою, лічбою. розв’язанням математичних задач. Початкова школа розрахована на дітей, які не одержали спеціальної підготовки, і починають навчання з самого початку. Тому не можна вважати відповідні знання і навички обов’язковою складовою готовності дитини до шкільного навчання. Разом з тим значна частина дітей, які вступають до першого класу, вміє читати, а лічбою тією чи іншою мірою володіють всі діти. Оволодіння грамотою і елементами математики в дошкільному віці може впливати на успішність шкільного навчання. Позитивне значення має утворення у дітей загальних уявлень про звукову сторону мови та її відмінність від змістової сторони, про кількісні відношення речей та їх відмінність від предметного значення цих речей. Допоможе дитині вчитися у школі і засвоєне поняття числа, деяких інших початкових математичних понять.

Що стосується навичок читання, лічби, розв’язання задач, їх корисність залежить від того, на якій основі вони побудовані, наскільки правильно сформовані. Так, навичка читання підвищує рівень готовності дитини до школи тільки за умови, що вона будується на базі розвитку фонематичного слуху і усвідомлення звукового складу слова, а саме читання є злитим чи поскладовим. Читання по літерах, яке нерідко зустрічається у дошкільників, ускладнить роботу вчителя, оскільки дитину доведеться переучувати. Так само і з лічбою – досвід виявиться корисним, якщо спиратиметься на розуміння математичних відношень, значення числа, і некорисним чи навіть шкідливим, якщо лічба засвоєна механічно.

Про готовність до засвоєння шкільної програми свідчать не самі по собі знання і навички, а рівень розвитку пізнавальних інтересів і пізнавальної діяльності дитини. Загального позитивного ставлення до школи і до навчання недостатньо для того, щоб забезпечити стійке успішне навчання, якщо дитину не приваблює сам зміст одержуваних у школі знань, не цікавить те нове, з чим вона знайомиться на уроках, якщо їй не подобається сам процес пізнання. Пізнавальні інтереси складаються поступово, протягом тривалого часу і не можуть виникнути відразу при вступі до школи, якщо в дошкільному віці їх вихованню не приділяли достатньої уваги. Найбільші труднощі в початковій школі відчувають не ті діти, які мають до кінця дошкільного віку недостатній обсяг знань і навичок, а ті. що проявляють інтелектуальну пасивність, у яких відсутнє бажання і звичка думати, розв’язувати задачі, прямо непов’язані з якоюсь ігровою чи життєвою ситуацією, яка цікавить дитину. Для подолання інтелектуальної пасивності необхідна поглиблена індивідуальна робота з дитиною.

Рівень розвитку пізнавальної діяльності, який може бути досягнутий дітьми до кінця дошкільного віку і який достатній для успішного навчання у початковій школі, включає в себе, крім довільного управління цією діяльністю, ще й певні якості сприйняття і мислення дитини. Дитина, яка вступає до школи, повинна вміти планомірно обстежувати предмети, явища, виокремлюючи їх різноманітні властивості. їй необхідно володіти досить повним, точним і розчленованим сприйняттям, оскільки навчання в початковій школі значною мірою ґрунтується на власній роботі з різним матеріалом, яка виконується під керівництвом учителя. В процесі такої роботи відбувається виокремлення істотних властивостей речей.

Важливе значення має орієнтування дитини в просторі і часі. Буквально з перших днів перебування у школі дитина отримує вказівки, які неможливо виконати без урахування просторових ознак речей, без знання напрямків простору. Уява про час і відчуття часу, вміння визначити, скільки його пройшло, – важлива умова організованої роботи учня в класі, виконання завдань у вказаний термін.

Особливо високі вимоги школа ставить до мислення дитини. Дитина повинна вміти виділяти істотне в явищах навколишньої дійсності, вміти порівнювати їх, бачити подібне і відмінне; вона повинна навчитися міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки.

Ще один бік психічного розвитку, що визначає готовність дитини до шкільного навчання, – це розвиток мови – володіння вмінням зв’язано, послідовно, зрозуміло для оточуючих описати предмет, картинку, подію, передати хід своїх думок, пояснити те чи інше явище, правило.

Важливий бік психологічної готовності до школи – достатній рівень вольового розвитку дитини. У кожної дитини цей рівень виявляється по-різному, але типовою рисою, яка відрізняє дітей шести-семи років, є підпорядкування мотивів, яке дає дитині можливість керувати своєю поведінкою і яке необхідне для того, щоб відразу ж, прийшовши до школи, включитися до спільної діяльності, прийняти систему вимог, які ставляться школою і вчителем.

Довільність пізнавальної діяльності починає формуватися в старшому дошкільному віці, але до моменту вступу до школи ще не досягає повного розвитку: дитині важко тривалий час зберігати стійку довільну увагу, заучувати значний за обсягом матеріал тощо. Навчання у початковій школі враховує ці особливості дітей і будується так, щоб вимоги до довільності їхньої пізнавальної діяльності зростали поступово, в міру того, як у процесі учіння відбувається її удосконалення.

Для розвитку довільності у дитини при роботі слід виконувати ряд умов:

– необхідно поєднувати індивідуальні і колективні форми діяльності;

– враховувати вікові особливості дитини;

– використовувати ігри з правилами.

Отже, у пізнавальному плані дитина до вступу до школи вже досягає досить високого рівня розвитку, який забезпечує вільне засвоєння шкільної навчальної програми. Крім розвитку пізнавальних процесів: сприйняття, уваги, уяви, пам’яті, мислення і мови, до психологічної готовності до школи входять сформовані особистісні риси.

Інструктивно-методичний лист
щодо роз’яснення порядку приймання дітей до першого класу загальноосвітніх навчальних закладів

Відповідно до статті 18 Закону України “Про загальну середню освіту” зарахування дітей до першого класу початкової школи загальноосвітніх навчальних закладів державної та комунальної форми власності (у тому числі ліцеїв, гімназій, колегіумів, коледжів, що містять у своїй структурі школу І ступеня) здійснюється на безконкурсній основі. Відтак, проведення тестувань, вступних випробувань, співбесід, інших заходів, що мають на меті встановлення відповідності рівня підготовки дитини до школи, не допускається.

Відповідно до Інструкції про порядок конкурсного приймання дітей (учнів, вихованців) до гімназій, ліцеїв, колегіумів, спеціалізованих шкіл (шкіл-інтернатів), затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 19.06.2003 № 389 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України від 4 липня 2003 р. за № 547/7868, на конкурсній основі (співбесіда) організовується прийом до першого класу виключно у спеціалізованих школах (школах-інтернатах).

Під час проведення співбесіди у спеціалізованих школах (школах – інтернатах) забороняється перевірка знань з математики, вмінь з читання і письма та іноземної мови. Співбесіда може мати на меті винятково пересвідчення достатності рівня загального розвитку дитини, її функціональної готовності до систематичного навчання та здатності до вивчення дисциплін відповідно до спеціалізації закладу, наприклад, фонематичний слух.

Результати співбесіди оголошуються не пізніше 5 днів після її проведення. Діти зараховуються до навчального закладу за наказом директора до початку навчального року.

Прийом дітей до першого класу загальноосвітніх навчальних закладів (у тому числі ліцею, гімназії, колегіуму, колежу, що містить у своїй структурі школу І ступеня), які працюють, (планується організація навчання) за науково-педагогічними проектами, також відбувається на безконкурсній основі. Можливість успішно навчатись за обраною програмою має забезпечуватись не селекцією  дітей, а створенням відповідних навчально-виховних умов для всіх дітей, які є учнями даного навчального закладу.

Дітям, які вступають до першого класу школи І-ІІІ ступеня, що обслуговує мікрорайон, де мешкає дитина, не може бути відмовлено у зарахуванні.

У випадках, коли кількість заяв щодо вступу дитини до першого класу загальноосвітнього навчального закладу не за місцем проживання перевищує кількість вільних місць, перевага надається тим, чия заява була зареєстрована раніше.

Інформація про закріплення (чи відсутність закріплення) за певним загальноосвітнім навчальним закладом мікрорайону (певної території обслуговування) обов’язково має розміщуватись на сайтах школи та інформаційному стенді для батьків майбутніх першокласників.

Для прийому до першого класу батьки або особи, які їх замінюють, надають такі документи:

  • заява на ім’я директора школи;
  • копія свідоцтва про народження дитини;
  • медична картка встановленого зразка.

Інших документів для зарахування дитини до 1 класу не передбачено. Також не можуть вимагатися відомості про місце роботи, посади батьків або осіб, що їх замінюють та інша інформація, не передбачена чинним законодавством.

Згідно зі статтею 12 Закону України “Про охорону дитинства” батьки несуть відповідальність за стан здоров’я дитини, її фізичний розвиток.

Відповідно до статтей 12, 15 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” медичні працівники, які проводять профілактичні щеплення, зобов’язані надавати об’єктивну інформацію особам, яким проводять щеплення, або їх законним представникам про ефективність профілактичних щеплень і можливі післявакцинальні ускладнення. Особам, що не досягли п’ятнадцятирічного віку, профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об’єктивно інформованих батьків або інших законних представників, які мають право відмовитися від щеплень за відсутності повної об’єктивної інформації про вплив щеплень на стан здоров’я і подальші наслідки. Якщо особа та (або) її законні  представники відмовляються від обов’язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження – засвідчити це актом у присутності свідків.

Питання про відвідування навчального закладу дітьми, батьки яких відмовляються від щеплень, вирішується лікарсько-консультативною комісією (наказ Міністерства охорони здоров’я України від  29.11.2002 № 434 та затвердженого цим наказом примірного “Положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу”).

Директор департаменту       Ю. Г. Кононенко

http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/45970/