Особливості психічного розвитку дітей старшого дошкільного віку (5-6 років)

Рушійні сили розвитку психіки дошкільника – це протиріччя, які виникають у зв’язку з розвитком цілого ряду потреб дитини. Найважливіші з них: потреба в спілкуванні, з допомогою якої засвоюється соціальний досвід; потреба в зовнішніх враженнях, в результаті чого відбувається розвиток пізнавальних здібностей; потреба в рухах, яка призводить до оволодіння цілою системою різноманітних навичок, та вмінь.

Соціальна ситуація розвитку – потреба в спілкуванні з дорослими та однолітками, визначає ставлення особистості дитини.

Провідний вид діяльності – сюжетно-рольва гра. Діти відображають у грі різні сторони життя, особливості діяльності дорослих, набувають і уточнюють свої знання про навколишній світ.

Внутрішній конфлікт – спричинений нездатністю дитини здійснити прагнення до продуктивної активності. Зовні він може проявлятися в низькиму рівні домагань, млявості, пасивності, невпевненості в собі, тривожності.

Старший дошкільний вік є дуже важливим віком у розвитку пізнавальної сфери дитини, інтелектуальної та особистісної. Його можна назвати базовим віком, коли в дитині закладаються особистісні аспекти, опрацьовуються всі моменти становлення «Я» позиції.

Діти дошкільного віку відрізняються дуже добрим психомоторним розвитком. Вони надзвичайно витривалі, можуть здійснювати досить тривалі прогулянки, під час яких отримують багато нових, цікавих вражень. Все досконаліші стають рухи рук, дитина виявляє дивовижну спритність під час виконання різних дій. На 5-му році життя у дітей збудження переважає над гальмуванням, що при найменшому порушенні умов життя приводить до бурхливих емоційних реакцій. У дітей цього віку продовжує удосконалюватися наочно-образне мислення, інтерес виникає не до самого предмета, а до способу його використання, механізму його побудови. Дбаючи про задоволення такого інтересу, батьки сприяють розвитку пізнавальної активності у дитини, що є необхідною умовою її розумового розвитку.

Даний період життя дитини психологи називають сензитивним для розвитку всіх пізнавальних процесів: уваги, сприйняття, мислення, пам’яті, уяви.

Помітні зміни у дітей даного періоду відбуваються у сфері спілкування з оточуючими. Якщо у стосунках з близькими дорослими діти цього віку довірливі, спокійні і впевнені, зацікавлені в контактах з ними, то в присутності стороннього дорослого їм притаманні сором’язливість, неспокійний стан. Проте наявна зацікавленість у контактах з новими дорослими. У цьому віці діти усвідомлюють власне місце у групі однолітків. На цьому грунті чітко проглядається вибіркове ставлення до партнера по спілкуванні.

Саме у цей період дошкільник чутливий до пояснювального мовлення (постійна потреба щось пояснити, попросити, довести). Задоволення цієї потреби дорослими, достатня увага до мовного оформлення взаємин з дітьми є дієвим джерелом розвитку пояснювального мовлення.

Дитина на даному періоді розвитку починає оцінювати себе з точки зору інших людей, вона навчається ніби збоку аналізувати свої дії, приямати рішення, враховуючи при цьому можливу реакцію на її дії партнерів по спілкуванню.

Мислення дитини підноситься на новий ступінь розвитку, що виявляється в умінні оперувати уявленнями, в збагаченні змісту цих уявлень. Діти даного віку здатні вже керувати процесом фантазування, для досягнення певної мети. Завдяки цьому можна говорити про розвиток у старших дошкільників не лише репродуктивної уяви, а й про зародження творчих форм уяви.

У даний віковий період складається істинна самооцінка, як провідна настанова особистості.Надзвичайну роль у її формуванні відіграють батьки, адже саме вони є для дошкільника головним джерелом інформації про нього самого. Повага, увага, турбота і схвалення близьких сприяють становленню в малюка почуття власної цінності і позитивної самооцінки.

У дошкільному періоді розвиваються і зміцнюються всі осі структурного Я. Вісь «Я є», що виникла раніше за інші, тепер формується в напрямку «Я – хлопчик (дівчинка)». Вісь ідеалу Я (якою дитина хотіла б бути) охоплює ідентифікаційні моделі батьків, інших близьких людей, однолітків. Дошкільня починає формувати критичне уявлення про себе.

Уроки гарної поведінки

«Маленький хлопчик, елегантно подає ручку дівчинці, крихітна принцеса, витончено присідає в реверансі, – картинка з минулих століть.»

Невже діти з хорошими манерами залишилися лише на старих різдвяних листівках?

На це питання можна без сумнівів відповісти: “Так”. Адже суть цієї ввічливості не в тому, щоб вивчити, хто першим повинен сісти за стіл або увійти в ліфт. Ввічливість – це перш за все повага до людей. Тому в основі виховання має бути золоте правило: “Роби так, як хочеш, щоб інші поступали по відношенню до тебе!”. Але як зробити так, щоб діти керувалися цією думкою у своїх вчинках і були тактовні, уважні до людей, скромні? Існує величезна кількість правил хорошого тону, що відносяться до самих різних життєвих сфер: як правильно одягнутися в тій чи іншій ситуації, як поводитися за столом, як приймати подарунки і т.д. і т.п. Додайте сюди відмінності в правилах поведінки людей різних національностей, різних релігій – і весь вантаж норм стане дитині не під силу. Саме тому важливо не вимуштрувати дитя, а сформувати доброзичливе, щире ставлення до людей. Для цього потрібно використовувати будь-яку ситуацію, в якій можна навчити бути чуйним і вихованим в будь-якому місці – на дитячому майданчику, в поліклініці, вдома. Ось сусідська дитина впала і заплакала – нехай вашому малюку всього рік, обов’язково скажіть, що потрібно пошкодувати, підійдіть до того, хто плаче, разом погладьте по голівці чи простягніть свою іграшку.

Можна також не чекати, коли ситуація трапиться в реальному житті, а створити її модель у грі. Наприклад, розіграйте на ляльках похід в гості або сімейний обід. Чому не варто тягнутися через стіл за тістечком, як похвалити те, що сподобалося, як привітати іменинника – всі ці питання самі собою виникнуть і вирішаться в грі.

Рано чи пізно?

Іноді нам здається, що двох-, трирічним малюкам неможливо пояснити, що тупати ногами, коли чогось хочеться, повзати під столом під час вечері і віднімати у друзів іграшки непристойно і негідно. Ми переконуємо себе, що навчання гарним манерам варто відкласти до тих пір, поки малюк підросте, але насправді, якщо ви починаєте виховання раніше, дитина зрозуміє, що бути уважним до інших – це природно, нормально, по-іншому просто не може бути . Крім того, звички і норми поведінки, сформовані в ранньому віці, залишаються з нами на все життя. Малюки цілком в змозі зрозуміти, що погано віднімати іграшки. Щоб дитині було приємно ділитися, потренуйтеся, граючи по черзі. Коли час закінчився, ввічливо попросіть у дитини іграшку, потім дитина так само ввічливо повинна буде попросити її у вас.

Вимоги, сформульовані на високому ціннісному рівні, надають не зовнішній лиск, а внутрішнє благородство, формують кодекс честі, тобто вирішують одну з головних виховних завдань.

Основним помічником у непростій справі виховання леді або джентльмена ніжного віку стане прагнення малюка радувати вас і отримувати похвалу. Хваліть за сказане нарешті “вибачите” і “здрастуйте”, за те, що поділився шоколадкою або поступився місцем, навіть якщо поки все це відбувається лише після ваших нагадувань. Цілком зрозуміло також, що, чим молодша дитина, тим частіше доведеться повторювати і закріплювати правила.

Зразкові батьки – ідеальні діти

“Зразковий” … Етимологія цього слова проста: еталон, той, з кого можна брати приклад. Але така дитина не з’явиться, якщо у нього самого немає перед очима зразка для наслідування. Коли дитина бачить, що батьки користуються правилами етикету лише в особливих випадках (скажімо, коли приходять гості), він навряд чи зрозуміє, навіщо потрібна ввічливість у повсякденному житті, наодинці з близькими і навіть із самим собою.

Хороші манери потрібні нам не для того, щоб вразити оточуючих, тому, коли в офіційній обстановці ви сама ввічливість, а у вільній атмосфері будинку стаєте грубі, дитя швидко відчує фальш ваших вчинків. Величезне значення має  і те, як ви спілкуєтеся з дітьми, чи говорите їм “приємного апетиту!”, “Добраніч!”, чи не перебиваєте  їх розповідь, обурюючись при цьому, коли малюки влізають в наші “дорослі” розмови. Коректними і делікатними треба бути і роблячи зауваження своїм дітям: так, якщо дворічному необхідно нагадати про те, що потрібно подякувати за подарунок, то п’ятирічному,  що забув про ввічливі слова, краще зробити зауваження не на публіці.

Звичайно, жоден з нас не буває завжди бездоганним прикладом для наслідування, ми можемо втратити контроль над собою, розгніватися, образити. Якщо це відбулося при дитині, не треба робити вигляд, що нічого не сталося. Значно краще визнати свою помилку. Таким чином, малюк побачить, що можна з честю вийти з ситуації, навіть якщо ти помилився.

Головне пам’ятати, що переучувати завжди складніше, ніж учити.

Підготувала вихователь Теницька О.І. за матеріалами статті Наталії Чудіної, педагога у журналі “Parents/Щасливі батьки”, № березні 2008