Педагогічний такт як запорука успішної взаємодії вихователя з батьками

Педагогічний такт можна вважати  основою педагогічної майстерності.

Такт — необхідна умова успішного спілкування між людьми. Тактовна людина намагається вести себе в колективі так, щоб ні своїм зовнішнім виглядом, ні необережним словом не зіпсувати настрій навколишнім.

Вихователь, який володіє педагогічним тактом, стриманий, але вимогливий педагог, який не буде закривати очі не неприпустимі вчинки вихованців, не боїться зробити будь-кому з них строге зауваження, але робить це вміло, у формі, яка не принижує ні дитину, ні дорослого. Тактовний педагог володіє великим і активним запасом різноманітних способів впливу на дітей. Це і сила волі, стриманість, уважність, послідовність, кмітливість, гумор і іронія, усмішка, погляд, десятки відтінків голосу. Педагоги, які із широкого діапазону способів впливу користуються лише незначними, втрачають багато можливостей встановити контакт із дітьми та дорослими.

Такт потрібний вихователю не тільки в його взаєминах з дітьми, а й з їхніми батьками, своїми колегами, узагалі з іншими людьми.

Типове спілкування педагога з батьками характеризується нерозумінням і взаємними претензіями. Найчастіше це монолог вихователя, що складається зі скарг на дитину або нотації батькам. Негативні почуття батьків, що виникають від подібного “спілкування”, не сприяють виникненню бажання співпрацювати з дитячим садочком у справі навчання й виховання їх дитини.

Контакт між вихователем і батьками можливий тоді, коли й ті, й інші усвідомлюють, що в них загальна мета – добре виховання й навчання дітей, котрої можна досягти тільки загальними зусиллями. Для цього педагогу необхідно показати батькам, що він любить дітей такими, які вони є, з усіма плюсами та мінусами, а також стурбований їхньою долею, як і батьки.

Основним засобом установлення контакту з батьками для педагога є він сам, вірніше, його педагогічний імідж, що включає в себе професійні знання, уміння їх давати та любов до дітей. Тому вихователю необхідно керуватись такими правилам взаємодії та способами встановлення контактів з родиною.

Перше правило. В основі роботи педагога з родиною повинні бути дії та заходи, спрямовані на зміцнення та підвищення авторитету батьків.

Повчальний, авторитарний, категоричний тон неприпустимий у роботі вихователя, тому що це може бути джерелом образ, роздратування, незручностей. Потреба батьків порадитись після категоричних “повинні”, “зобов’язані” зникає. Єдина правильна норма взаємин педагога і батьків – взаємна повага. Тоді й формою контролю стає обмін досвідом, порада та спільне обговорення, єдине рішення, що задовольняє обидві сторони. Цінність таких відносин у тому, що вони розвивають і у вихователя, і в батьків почуття відповідальності, вимогливості, громадянського обов’язку.

Друге правило. Довіра до виховних можливостей батьків. Підвищення рівня їхньої педагогічної культури й активності у вихованні.

Психологічно батьки готові підтримати всі вимоги, справи та починання дошкільного закладу. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки та вищої освіти, із глибоким розумінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей.

Третє правило. Педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя родини.

Вихователь – особа офіційна. Але за родом своєї діяльності він мусить торкатись інтимних сторін життя родини, нерідко він стає вільним чи мимовільним свідком відносин, приховуваних від чужих.  У пошуках допомоги батьки йому довіряють таємне, радяться. Якою би не була родина, якими би вихователями не були батьки, педагог зобов’язаний бути завжди тактовним, доброзичливим. Усі знання про родину він повинен залучати на утвердження добра, допомоги батькам у вихованні.

        Четверте правило. Життєстверджуюче налаштування в рішенні проблем виховання, опора на позитивні якості дитини, на сильні сторони сімейного виховання. Орієнтація на успішний розвиток особистості.

Формування характеру виховання не обходиться без труднощів, протиріч і несподіванок. Їх треба сприймати як прояв закономірностей розвитку, тоді складності, протиріччя, несподівані результати не викликають негативних емоцій і розгубленості педагога.

При спілкуванні з батьками вихователь має так будувати бесіду, щоби батьки переконались, що вони мають справу із професіоналом, який любить і вміє вчити та виховувати дітей.

Тому при підготовці до бесіди з батьками педагог повинен добре обміркувати:

–         мету;

–         зміст бесіди;

–         манеру поведінки, стиль мови, одягу, зачіски.

Кожна деталь повинна сприяти створенню образу дійсного фахівця.

Може бути два варіанти такого спілкування: з ініціативи вихователя та з ініціативи батьків.

Проведення бесіди з батьками з ініціативи вихователя

  1. Постановка психологічної мети

Чого я хочу від батьків? (Вилити своє роздратування на дитину? Покарати дитину руками батьків? Показати батькам їхню педагогічну неспроможність?)

При всіх зазначених варіантах не варто викликати батьків, тому що такі психологічні цілі свідчать про професійну безпорадність педагога й негативно вплинуть на спілкування вихователя та родини.

Викликати батьків варто, якщо педагог хоче краще пізнати, зрозуміти причини її поведінки, підібрати індивідуальний підхід до неї, поділитись позитивними фактами про дитину тощо, тобто психологічна мета повинна бути стимулом для подальшого спілкування з батьками.

  1. Організація початку діалогу. Церемонія вітання

Вітаючи батьків, необхідно залишити свої справи, підвестись назустріч, посміхнутись, доброзичливо сказати слова вітання, представитись (якщо зустрічаєтесь уперше), звернутись до них за іменем і по батькові.

  1. Установлення згоди на контакт

Це означає, що педагог обов’язково обговорює час діалогу; особливо якщо він бачить, що батько квапиться, необхідно уточнити, на який запас часу той розраховує. Краще перенести розмову, ніж проводити її поспіхом, тому що вона все одно не буде засвоєна.

Неприпустимо, щоб вихователь сидів, а батько стояв, або щоб вихователь сидів за своїм столом, а батько – за дитячим.

Треба простежити, щоб поруч нікого не було, ніхто не втручався в розмову. Посадивши батька, необхідно поцікавитись, чи зручно йому, звернути увагу на його і свої жести та пози. Жести та пози педагога повинні демонструвати відкритість і доброзичливість (неприпустимі схрещені на грудях руки, руки на поясі – “руки в боки”, закинута назад голова тощо).

Для зняття напруги батька й переходу до проблеми необхідно коректно й конкретно повідомити мету виклику, наприклад: “Мені хотілося кращим чином довідатись про (ім’я дитини), щоб підібрати до неї підхід”, “Нам треба краще з Вами познайомитись, щоб діяти спільно”, “Я ще не дуже добре знаю (ім’я дитини), бачу в ньому й позитивні риси та не дуже, мені потрібна Ваша допомога, щоби краще зрозуміти його” тощо.

Викликаючи батька для бесіди, вихователь не повинен забувати, що бесіда має на увазі діалог, отже, йому треба обміркувати не тільки своє повідомлення, а й те, що він хоче почути від батька, тому йому необхідно сформулювати свої запитання до батьків  та дати можливість висловитись їм.

  1. Проведення діалогу

Початок розмови повинен містити позитивну інформацію про дитину, причому це не можуть бути оцінні судження: “У Вас гарний хлопчик, але…(далі йде негативна інформація на 10 хвилин), а не повідомлення про конкретні факти, що характеризують дитину з позитивного боку. Такий початок свідчить про педагога як про спостережливого й доброзичливого, тобто професіонала.

Факти про поведінку чи успішність дитини, що викликають занепокоєння в педагога, повинні подаватись дуже конкретно, без оцінних суджень, що починаються на “не”: “Він у Вас неслухняний, неорганізований, невихований…” і т. д.

Також не варто після позитивної інформації про дитину продовжувати розповідь про негативні факти через сполучник “але”: “Ваш син акуратний, охайний, але неорганізований”.

Переходити до безсторонніх фактів найкраще у формі звертання по пораду: “Я ще не дуже добре знаю Петю, не могли би Ви мені допомогти розібратись (далі йде опис факту) або “Я не можу зрозуміти…”, “Мене турбує…”, “Я хочу зрозуміти, що стоїть за цим…”.

При повідомленні негативних фактів рекомендується робити акцент не на них, а на шляхах подолання небажаних проявів.

Педагог має постійно підкреслювати загальну мету його й батьків відносно майбутнього дитини, тому не слід уживати висловлювання “Ваш син”, тобто протиставляти себе й батьків. Рекомендується частіше говорити “ми”, “разом”, звертатись за іменем і по батькові до батька якнайчастіше. Найголовнішим у бесіді є висловлення батьків, оскільки саме вони роблять розмову бесідою, діалогом.

Від вихователя потрібне вміння слухати. Після того як педагог закінчить своє повідомлення запитанням до батька з даної проблеми, він, використовуючи прийоми активного слухання, може довідатись багато важливого й необхідного про дитину та його родину. Для цього педагогу треба всім своїм видом показати, що він уважно слухає батька.

У діалозі вихователь може виразити через відображення почуттів із приводу розповіді батька: “Я радий тому, що в нас єдині погляди на…”, “Мене здивувало…”, “Я засмучена…” і т. ін. Виконання цієї умови запобігає виникненню конфліктів при різниці в думках і сприяє взаєморозумінню сторін.

Конкретні поради мають даватись педагогом тільки в тому випадку, якщо батько просить у нього поради. Вони будуть ефективні тоді, коли будуть конкретні за змістом, доступні у виконанні, прості за формою викладу.

  1. Завершення діалогу

Педагогу рекомендується підбити підсумок бесіди на основі прийому рефлексивного слухання-“резюмування”: “Якщо тепер підсумувати сказане Вами, то…” й намітити шляхи подальшого співробітництва.

Бесіда з батькам повинна закінчуватися церемонією прощання. Прощаючись із батьком, педагогу варто, звертаючись до нього за іменем і по батькові, подякувати за бесіду, висловити своє задоволення нею, провести батька та сказати слова прощання доброзичливо та з посмішкою.

Проведення бесіди вихователя з ініціативи батьків

  1. Установлення згоди на контакт. (Учасники діалогу обговорюють час його протікання)

Уявіть ситуацію: візит мами став несподіванкою для вас. У вас немає часу з нею розмовляти. Як ви повинні діяти?

Виявивши максимум уваги та люб’язності до мами, вихователю замість запобігання діалогу варто повідомити їй, що він не знав про її прихід і запланував дуже важливу справу, яку не можна відкласти, і має у своєму розпорядженні час у декілька хвилин. Якщо маму це влаштовує, то можна порозмовляти, якщо ні, то він вислухає її в будь-який зручний для неї час.

У такий спосіб педагог дає зрозуміти про своє бажання діалогу, незважаючи на неблагополучні обставини.

Вислухайте батька. Дайте батькові “випустити пару”. Пам’ятайте, що насправді агресія спрямована не на вас, а на образ, що склався в батьків. Варто подумки відокремити себе від цього образу та, спостерігаючи за бесідою як би з боку, намагатися зрозуміти, що ж криється за агресією, що хвилює батька? Важливо не відповідати агресією на агресію, тому що інакше ситуація може стати некерованою.

Стежте за своєю позою! Вираження педагогом співчуття, розуміння переживань батьків: “Я бачу, Ви стурбовані поведінкою (ім’я дитини)”, “Постараюся зрозуміти Вас”, “Давайте разом розберемось” додадуть бесіді конструктивного характеру, що допоможе з’ясувати справжню причину звертання до педагога.

Вихователю не слід упускати того, що батько приходить із певними фактами. Завдання педагога полягає в тому, щоб визначити ступінь обґрунтованості цих фактів. Довести неспроможність цих фактів можна тільки за допомогою переконливих аргументів. Уміння вихователя використовувати об’єктивні, добре обґрунтовані аргументи підвищує його компетентність в очах батьків.

Необхідно відповісти на всі запитання батька. Це сприяє переходу бесіди на діловий рівень спілкування та з’ясуванню всіх інших “болючих точок” батька у сфері навчання його дитини.

Закінчити бесіду треба також з ініціативи педагога.

Психологічні основи проведення батьківських зборів

Майже завжди мета батьківських зборів – інформування батьків. Отже, педагог виступає на зборах у ролі інформатора. Здавалося б, роль для педагога звична. Але це тільки на перший погляд. Навчити й інформувати – задачі зовсім різні та припускають застосування різних методів.

Дуже часто педагог, сам того не помічаючи, робить підміну: замість того, щоби передавати інформацію дорослим людям у тій формі, в якій їм було би зручно її сприймати, він починає впливати за допомогою інформації, тобто вчити батьків. А це мало кому з дорослих людей подобається.

У результаті інформація не тільки не сприймається й не осмислюється, а ще й породжує, незалежно від свого змісту, опір слухачів.

Як же зробити так, щоб вас почули? Кілька порад.

  1. Початок розмови

Головна вимога – початок розмови має бути стислим, ефективним і чітким за змістом.

Добре обміркуйте та запишіть на аркуш паперу перші 2-3 позиції вашої промови. Вони повинні пролунати максимально спокійно й чітко навіть на тлі вашого цілком зрозумілого хвилювання.

Якщо це ваша перша зустріч – правильно представтесь. Стисло, але підкресливши ті сторони вашого статусу й ролі у відношенні дітей, що складуть основу вашого авторитету та значущість в очах батьків.

Важливо почати розмову в тиші. Знайдіть спосіб звернути на себе увагу.

Почніть розмову з викладу самої логіки зустрічі, її основних етапів: “Спочатку ми з Вами…”, “Потім ми розглянемо…”, “Наприкінці розмови ми з Вами маємо…”.

Позначте місце запитань і реплік батьків у ході зустрічей. Наприклад, ви можете сказати, що запитання ставити краще відразу, у ході викладу інформації. Або навпаки, попросіть батьків спочатку повністю вислухати вас, а потім ставити запитання.

Можете сказати, що на всі запитання, що будуть виникати в ході вашого монологу, ви відповісте потім, а поки будете фіксувати їх для себе на дошці чи аркуші паперу.

  1. Виклад інформації. Як і де стояти під час свого монологу?

Якщо приміщення невелике або слухачів небагато, краще сидіти в загальному колі чи збоку від власного столу.

Ні в якому разі не за столом! Це таке підступне місце – учительський стіл! Він блискавично оживляє в самому педагогові та його слухачах (а всі вони колишні учні) цілком конкретні асоціації та поведінкові стереотипи.

Якщо кімната велика, доведеться стояти. Знову-таки – поруч зі столом, час від часу трохи переміщуючись. Якщо ви кажете дуже важливі речі, пройдіть трішечки вперед, до самих столів чи рядів стільців.

Співвіднесіть голос із розмірами приміщення.

Необхідно використовувати навички риторики, які ви застосовуєте на занятті з дітьми:

–         повторення останніх слів;

–         модулювання акцентів за допомогою голосу.

Стежте за паузами: вони повинні бути!Стежте за невербальною інформацією, яку ви вільно чи мимоволі транслюєте за допомогою своїх жестів, пози та міміки.

При хвилюванні важко керувати мімікою, і все-таки вона повинна відповідати змісту переданої інформації та змінюватись у такт із нею.

Пози та жести бажано застосовувати переважно відкриті, доброзичливі: рухи рук при жестикуляції – від себе, а не на себе, і багато чого іншого, що вам добре відомо.

Не забудьте наприкінці розмови повернутись до її початку та підбити підсумки!

Не дозволяйте собі в ході розмови відволікатись на деталі та іти від неї.

Чітко визначте тему та дотримуйтесь її.

І останнє. Батьки повинні переконатись, що такі зустрічі мають сенс – вони проходять оперативно й закінчуються визначеним результатом, тому інформація повинна подаватись дозовано, послідовно й чітко.

Педагог повинен бути мислителем, передбачати можливі наслідки своїх слів і вчинків, правильно оцінювати їх, щоб, змінивши форму поведінки, послабити небажані і шкідливі для педагогічного процесу впливи. Він, розв’язуючи складні питання взаємин у колективі, повинен відкидати будь-які догматичні підходи. Найкращим інколи може бути несподіване, оригінальне, неповторне рішення.