Сучасні підходи до провдення занять

Оскільки в основу Базового компонента покладено особистісно-орієнтовну модель дошкільної освіти, освітяни мають свідомо і з розумінням справи поставитися до поступового переходу від навчально-дисциплінарної моделі до особистісно-орієнтованої: у навчально-дисциплінарній моделі освіти центральною фігурою, розпорядником життя дитини виступає педагог, основним життєвим контекстом – навчальна діяльність (заняття), а основними досягненнями – знання, уміння, навички; центральною фігурою особистісно-орієнтованої моделі освіти, розпорядником життя є дитина як його активний суб’єкт, життєвим контекстом – особистісне буття, діяльність, основними досягненнями – життєва компетентність дитини. Перехід до особистісно орієнтованої моделі дошкільної освіти – професійне завдання кожного педагога.

Суть особистісно орієнтованої моделі дошкільної освіти – навчання і виховання особистості з максимальною можливою індивідуалізацією, створенням умов для саморозвитку і самонавчання. Це такий тип навчання і виховання, який ґрунтується на діалозі, моделюванні ситуацій вибору, вільного обміну думками, авансуванні успіху.

Зміст особистісно орієнтованої моделі дошкільної освіти багатокомпонентний. Він має включати не лише знання, вміння і навички, а й способи практичної діяльності, творчий досвід дитини.

Якість освіти при особистісно орієнтованій її системі повинна бути такою, яка задовольняє вимоги БКДО (державні стандарти дошкільної освіти).

Стратегія сучасної особистісно орієнтованої дошкільної освіти – випереджальний розвиток особистості кожної дитини, враховуючи її вікові та індивідуальні особливості.

Навчання і виховання в умовах особистісно орієнтованої педагогічної системи повинне бути гуманним, ефективним, без авторитаризму та постійних повчань, спрямоване на розвиток пізнавальної активності дитини.

Широке впровадження особистісно орієнтованої моделі дошкільної освіти в життя гальмується через інерцію педагогів, що пов’язане з тривалим досвідом застосування легшої в управлінні дитячим колективом авторитарної моделі, традиційних способів організації навчання (Н.Гавриш).

Інноваційні види занять:

– комплексне – складається з кількох взаємопов’язаних між собою частин, які підпорядковуються єдиній меті, доповнюють одна одну, складають єдине ціле;

– комбіноване – складається з кількох частин, майже не пов’язані між собою;

– тематичне – підпорядковується певній темі та одній меті;

– інтегроване – стрижнем є тема – образ, який розкривається через різні види діяльності дітей, що стимулює їхню пізнавальну діяльність.

Типи занять: індивідуальні (1-4 дитини), індивідуально-групові (до 8 дітей), групові (до 15 дітей).

Пріоритети сьогодні слід надавати таким формам роботи з дошкільниками: спілкуванню з дітьми (досить ефективне спілкування в колі), спостереженням, читанню та обговоренню творів художньої літератури, розв’язанню проблемних завдань і ситуацій, творчій грі, самостійній ігровій діяльності, практичній діяльності дошкільників, дослідницько-пошуковій діяльності тощо.

Домінуюча роль належить не груповим чи фронтальним формам роботи (заняттям) з дітьми, а індивідуальним – дозволяють реалізувати індивідуалізовану програму розвитку дитини, що випереджає віковий рівень або ж має нижчі за вікові показники розвитку.

Вимоги до сучасного заняття в ДНЗ:

  • Вказати тему заняття (з урахуванням вікових особливостей дітей).
  • Вказати тип, вид заняття.
  • Чітко визначити розвивальні, навчальні та виховні завдання
  • (з урахуванням  не паспортного, а психологічного віку).
  • Початок заняття робити інтригуючим, цікавим, незвичайним.
  • Обов’язкова ігрова форма проведення заняття.
  • Чітка мотивація заняття.
  • Раціональне використання часу на занятті, помешкання групи, зміни видів діяльності дітей.
  • Забезпечити ефективність використання на кожному занятті новітніх технологій, педідей, методології ТРВЗ; відмовитися в ДНЗ від занять-уроків, як у школі.
  • Забезпечити міжпредметні зв’язки, інтеграцію видів діяльності дітей. Створити «ситуацію успіху»: доброзичлива атмосфера; цікава мотивація дитячих видів діяльності; створення настрою та радості; можливість вільно висловлюватися без критики зі сторони вихователя чи дітей; обов’язкова підтримка дорослого; заохочення та похвала дитини тощо.
  • Відмова від надмірної опіки дітей.
  • Забезпечити ефективність організованої самостійної роботи дітей, вирішення ними творчих завдань.
  • Забезпечити можливості самостійних відкриттів, пошуку, дій.
  • Всі відповіді дітей повинні бути обґрунтовані, вислухані.
  • Наявність індивідуального розвивального матеріалу.
  • Правильне розташування дітей – запорука успіху(стрічкою півколом , у колі, за столами ).
  • Дбати про активну мовленнєву діяльність кожної дитини.
  • Передбачати обов’язкову зміну видів діяльності дітей.
  • Вчити дітей знаходити багатоваріативне розв’язання поставлених завдань, активне використання методології ТРВЗ, відкритих запитань.
  • Обмеження в мовленні вихователя антипедагогічних виразів, що «замикають» дітей на вихователя:неправильно, не думаєш, помовчи, зараз не час, ловиш гав, спиш на занятті та ін.
  • Забезпечити гігієнічні, педагогічні, психологічні, естетичні умови для проведення заняття, охорону життя та здоров’я дітей.

Нині, на жаль, заняття часто перетворюється на дидактичний каламбур – веселу, дотепну гру, після якої мало що залишається в головах, душах і серцях дітей. Водночас відмова від занять як основної форми навчання в ДНЗ й використання лише ігрових форм роботи негативно позначається на розвитку дітей і підготовці їх до школи. Варто наголосити, що так званий нетрадиційний підхід до організації навчання дітей далеко не завжди може гарантувати ефективність освітнього процесу.

На думку науковців, найдоречнішим у системі дошкільної освіти є використання терміна «педагогічний дизайн», розглядаючи його як процес.

К. Крутій «Нині, на жаль, заняття часто перетворюється на дидактичний каламбур – веселу, дотепну гру, після якої мало що залишається в головах, душах і серцях дітей. Водночас відмова від занять як основної форми навчання в дошкільному закладі й використання лише ігрових форм роботи негативно позначається на розвитку дітей і підготовці їх до школи».

Разом з освітніми технологіями сьогодні значно розширилося термінологічне поле дошкільної дидактики. Одним з найуживаніших термінів упродовж двох останніх років на теренах Інтернету є «педагогічний дизайн». Найпростіше визначення педагогічного дизайну – системний підхід до побудови навчального процесу.

Педагогічний дизайн сьогодні – це напрям педагогічної науки, пов’язаний з розробленням і вивченням ситуацій, умов, конспектів, сценаріїв і об’єктів, що забезпечують успішне навчання.

К. Крутій у своїй статті «Термінологічне поле дошкільної дидактики: дизайн, сценарій чи все-таки конспект заняття?» замість терміну «конспект заняття» пропонує вживати більш сучасну термінологію – «педагогічний дизайн заняття».

Педагогічний дизайн заняття – це спланований систематичний процес, що передбачає реалізацію таких чотирьох компонентів:

– предметно-просторового (створення сприятливих і комфортних для розвитку кожної дитини умов у груповій кімнаті чи залі; естетичний і привабливий розвивальний демонстраційний і роздавальний дидактичний матеріал; сучасні технічні засоби навчання; символічна атрибутика);

– пізнавально-діяльнісного (забезпечення мотивації пізнавальної діяльності дітей; використання активних методів і прийомів залучення дітей до різних видів діяльності; гнучкість і розвивальний характер програмових завдань);

– соціально-особистісного (дотримання принципу розвитку партнерської взаємодії з дітьми; доступність презентації вихователем навчального матеріалу; забезпечення певного психологічного клімату);

– рефлексивно-творчого (забезпечення позитивної установки на творчу діяльність дітей і взаємодію; рефлексія (самоаналіз) особистих досягнень дітей; якісна результативність заняття).

Алгоритм проведення інтегрованого заняття (педагогічний дизайн заняття):

  1. Тема заняття (інтегроване заняття має обов’язково конкретну тему).
  2. Види діяльності (розділи програми, освітні лінії), які інтегруються (тема проводиться через 3-4 і більше видів діяльності чи розділів програми).
  3. Програмові завдання (складаються для кожного виду діяльності чи розділу програми окремо).
  4. Матеріал, його доцільність (демонстраційний матеріал поступається індивідуально-диференційованому).
  5. Створення “ситуацій успіху”. Чітка мотивація всіх видів діяльності дітей. Наявність сюрпризних моментів.
  6. Методи і прийоми розвивального навчання, спрямовані на закріплення, узагальнення та систематизацію матеріалу навколо теми заняття:

– методи ТРВЗ;

– проблемні, творчі запитання і завдання;

– інтерактивні методи (діалог, дискусія, бесіда-полілог, “мозкова атака”, робота в парах, мікрогрупах, групах тощо);

– дослідницько-пошукова діяльність;

– ігрові методи та прийоми (розвивальні дидактичні ігри та вправи, ребуси, ломиголовки, схеми, моделі, театралізовані ігри);

– художнє слово, казки з логічними завданнями та ін.

  1. Здійснення індивідуального та диференційованого підходу. Забезпечення права вибору кожній дитині.
  2. Реалізація принципів особистісно орієнтованого підходу (демократизація, гуманізація, національна спрямованість навчально-пізнавальної діяльності).
  3. Зміна видів діяльності дітей. Доцільність розташування дітей та розвивального матеріалу.
  4. Перевірка виконання кожного завдання. Прийоми заохочення дітей. Залучення до самооцінки та самоконтролю.
  5. Емоційне забарвлення заняття. Прийоми підтримки інтересу дітей. Стиль спілкування з дітьми. Забезпечення психологічного комфорту.
  6. Закінчення заняття. Прийоми, спрямовані на узагальнення та систематизацію матеріалу.
  7. Тривалість заняття та його окремих частин (тривалість інтегрованого заняття може бути подовженою). Темп заняття.
  8. Результативність заняття. Рівень виконання програмових завдань, формування життєвої компетенції кожної дитини.
  9. Дотримання санітарно-гігієнічних вимог.

 


Література:

  1. Крутій К. Термінологічне поле дошкільної дидактики: дизайн, сценарій, чи все-таки конспект заняття?// Вихователь-методист. – №1. – 2013. – С.4.
  2. Крутій К. Сучасне заняття та освітні ситуації. // Дошкільне виховання. – 2016. – № 9. – С. 6.