Міністерство освіти і науки України оприлюднило інструментарій оцінювання готовності дитини старшого дошкільного віку до навчання в умовах реформування української школи – “Чарівні перетворення”.
Завантажити документ (інструментарій – у додатку на сторінках 2 – 37) можна за посиланням.
“Чарівні перетворення” розробили співробітники лабораторії психології дошкільника Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Це комплекс діагностичних завдань із методичним рекомендаціями.
Інструментарій рекомендують застосовувати у форматі ігрової взаємодії дорослого і без жодних вимірювань інтелектуальних досягнень дитини, а також не формулювати висновки, які можуть негативно вплинути на подальшу її долю.

Початок відвідування школи – новий етап у житті маленької особистості. Це зустріч із новим світом – загадковим, бажаним, цікавим і, водночас, дуже непростим. Школа ставить перед дитиною низку завдань, виконання яких безпосередньо пов’язане з попереднім життєвим досвідом дитини, що залежить від дорослих.

Поради для батьків та вихователів

«Перші кроки до школи»

Вступ до школи – найважливіший період у житті дитини, що розділяє дитинство з його імпульсивністю, безпосередністю, некерованістю бажань, коли переважає «хочу», і школу – з її необхідністю підпорядкування  дисципліні, вимогам «треба», плануванню і розпорядку навчального процесу. Проблема готовності до школи існувала, мабуть, завжди. То в якому ж віці краще йти до школи, адже методи навчання вдосконалюються і сучасні діти розвиваються швидше. Можливо  нема чого засиджуватися вдома – нехай краще ідуть до школи раніше? Але якщо маленька дитина не готова вчитися, то чи не стане систематичне навчання занадто важким і чи не призведе до порушень у здоров’ї? Адже діти, неготові до систематичного навчання, важче і довше пристосовуються до школи, у них значно частіше з’являються різні проблеми у навчанні. Дітям, що йдуть до школи необхідний особливий режим, посилена увага дорослих.

Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне йти до школи. Чому ж у багатьох із них поступово це бажання зникає? Психологічне напруження, що виникає у першокласників, які вперше переступали поріг школи, є реакцією на незвичну обстановку. Діти не знають, чим відрізняється вчитель від вихователя дитячого садка, а також від мами та бабусі. У дитини є побоювання і стосовно однолітків:чи може вона вчитись, як усі, чи з нею товаришуватимуть, чи не ображатимуть? Психологічне напруження підсилюється фізичним. Новий режим життя передбачає підвищену працездатність, порівняно з старшою групою дитячого садка. Деякі першокласники хворобливо реагують на зміни умов життя: у них порушується сон, апетит, знижується опірність організму до хвороб. Усе це позначається на погіршенні працездатності, втрачається інтерес до школи, навчання.  

Фізичне і психічне самопочуття стабілізується через півтора-два місяці перебування у школі. Але так буває за умови, коли дорослі враховують новий стан дітей, діють, знаючи їхні вікові особливості.Взаємодія з дитиною, контакт із нею, зазвичай, має виключати авторитарність, диктаторство, погрози : «Ось підеш до школи – там тобі покажуть!», «Тільки спробуй приносити мені двійки!». Потрібно прищеплювати дитині шанобливе ставлення до навчання, підкреслювати його значення для всіх членів сім’ї. Неодмінно слід внести оптимістичну ноту, яка вказує на впевненість батьків у тому, що навчання дитини піде успішно, що першокласник буде старанно й самостійно виконувати всі шкільні вимоги. Уже в дошкільному віці потрібно виховувати відповідальне ставлення до праці, доручень, своїх обов’язків. Формування цих рис починається з уважного, серйозного ставлення до справ дітей. Усе слід помічати батькам: досягнення принесуть усім радість, помилки будуть виправлені спільно. Часто діти залишаються наодинці зі своїми труднощами, а батьки не знають, як їм допомогти.

Однією з умов успішного навчання є активізація внутрішніх стимулів. Такою внутрішньою спонукою є мотивація до навчання. Для шестирічних дітей найбільш характерними є такі мотиви:

• навчально-пізнавальний мотив, що випливає з пізнавальної потреби;
• соціальні мотиви, що базуються на розумінні суспільної необхідності навчання;
• позиційний мотив, пов’язаний із прагненням зайняти нове місце у взаєминах з іншими;
• зовнішні мотиви, наприклад, виконання вимог дорослих;
• ігровий мотив;
• мотив отримання високої оцінки.

Але вчитися із задоволенням, долаючи труднощі, буде лише та дитина, якій притаманні пізнавальні, соціальні мотиви навчання й моральні мотиви поведінки. Для гармонійного психічного розвитку в дитини повинно бути сформоване стійке бажання вчитися, щось пізнавати, діяти. Саме внутрішня мотивація, її напрям є визначальним чинником успішного навчання майбутнього учня. Саме тому, з метою формування мотиваційної готовності дошкільнят до шкільного навчання активно впроваджуємо наступні практичні аспекти:

• попереднє знайомство вчителів із своїми майбутніми учнями;
• кураторство вихователями своїх колишніх вихованців;
• форми взаємодії педагогічних колективів:семінари, тренінги, семінари-практикуми;
• система відвідування вчителями старших груп, спостереження за діяльністю дітей на заняттях та поза ними;
• створення «школи майбутнього першокласника».

Дорослий повинен створювати ситуації, у яких дитина має право вибору, мету і спосіб її досягнення; дорослий підтримує її ініціативу, вислуховує всі дитячі ідеї, погоджується з її вибором і мудро допомагає самостійно реалізовувати його. Завдання батьків і вихователів – дивитися й бачити, слухати й чути, розуміти, усвідомлювати, аналізувати, розмовляти і лише потім – оцінювати; ознайомлювати дитину із світом предметів, людей, взаємин, а не організовувати виховання за принципом спеціального розвитку окремих психічних функцій. Не треба придумувати спеціальні вправи чи заняття для опанування предметів. Варто лише прагнути, щоб дитина була не просто спостерігачем, а активним учасником усіх побутових процесів.

 Перед вступом дитини до школи бажано переглянути її додаткові навантаження й уявити, як вони вкладаються в розпорядок дня першокласника. Але зміна соціальної позиції дитини не означає відміну всіх її розваг і зміну звичок. Щоб більше встигнути, знадобиться чіткіший розклад дня, більш продуманий відпочинок дитини. Потрібно враховувати особливості дитини, а також можливості всієї сім’ї.

         У роботі ЗДО виокремлюємо основні етапи роботи з батьками та дітьми для успішного розвитку дітей та їх легкої адаптації до умов шкільної освіти:

• 1-й етап  кінець вересня-початок жовтня. Організаційні збори батьків, які хочуть віддати своїх дітей у школу,з метою розширення загальних уявлень про систему роботи з дітьми та порядок набору дітей до першого класу.
• 2-й етап – жовтень. Зустріч вчителя з дітьми з метою збагачення знань дітей про шкільне життя та формування навичок  спілкування з вчителем.
• 3-й етап – жовтень, листопад, грудень. Проводяться заняття з дітьми старшої групи, щодо розвитку пізнавальних процесів дітей та формування бажання навчатися у школі.
• 4-й етап – березень, квітень. На цьому етапі діти відвідують школу, знайомляться з першокласниками та навчальними дисциплінами.

Дана система роботи з дошкільниками дає відчутні результати, тому що допомагає дитині уникнути стресу при переході у школу, формує позитивне ставлення до навчання.

Таким чином, дуже важливо, щоб у дошкільному закладі, у сім’ї допомогли дитині усвідомити, що дитячий садок і школа є ланками єдиної системи освіти і виховання, а все те, що чекає дитину у школі, є продовженням того, чим займалася, що опановувала вона раніше.