Психологічний портрет дитини п’ятого року життя

П’ятий рік життя — період активного формування в дитини власне пізнавальної діяльності, зокрема її мотиваційного та операційного компонентів. Це час, коли розвивається активний інтерес дитини до предметів і явищ навколишнього світу, коли вона стає допитливою.

П’ятий рік життя у періоді дошкільного віку називають серед­нім дошкільним. Цей період розвитку дитини позначений суттєви­ми змінами в її характері, діяльності, перебігу психічних процесів, стосунках з оточенням тощо.

На п’ятому році життя сюжетно-рольова гра залишається провідним видом діяльності дитини і досягає більш високого рів­ня розвитку ніж на четвертому році життя. Під час гри дитина від­творює не лише світ дорослих, а й взаємини між ними. Вона вміє виокремлювати правило, а підпорядкування йому само собою набуває для неї нового смислу. З’являються домінантні установки:

  • престижні (егоїстичні);
  • альтруїстичні;
  • спрямовані на досягнення успіху.

                       Особливості розвитку пізнавальної сфери

На п’ятому році життя дитини відбувається поступовий пере­хід від поверхневого сприймання окремих розрізнених предметів і явищ до пізнання їх взаємозв’язків, взаємовідношень, від практич­них спроб і помилок через постійне вдосконалення орієнтувальних дій сприймання до мисленнєвих дій. Особливістю пізнавальної ак­тивності дитини середнього дошкільного віку є постійна взаємодія практичних, пробних та інтелектуальних дій.

Представлений у наочно-дійовому плані досвід, якого набуває дитина в процесі розв’язання завдань, є живильним ґрунтом для переходу до наочно-образного, а потім і до словесно-логічного мислення. Такий перехід відбувається на основі вдосконалення зорово-рухової та орієнтувально-дослідницької діяльності дитини.

На п’ятому році життя сприймання стає осмисленим, ціле­спрямованим, аналітичним процесом. Зорове сприймання стає одним з основних процесів безпосереднього пізнання предметів і явищ. Дитина навчається розрізняти основні кольори, оволодіває набором еталонів форм предметів. Удосконалюється уявлення ди­тини про співвідношення предметів за розмірами: шириною, висо­тою, довжиною. Дитина може «на око» встановлювати відношення між п’ятьма предметами за цими параметрами. Активно формується просторове сприймання. Воно узгоджується з практичними діями, що є фундаментом для формування різноманітних дій обстеження. Дії обстеження є операціональним компонентом перцептивної дія­льності й найважливішим показником успіху дитини. Як і раніше, дитина найкраще сприймає та запам’ятовує ті об’єкти, з якими вона взаємодіє, особливо її цікавлять їх функціональні ознаки.

 

Розвиток мислення

Водночас для мислення дитини п’ятого року життя властива хаотичність. Дитина ще не спроможна поєднати окремі «здобутки» своїх роздумів у цілісний продукт. Але їй цілком доступне пізнан­ня предметів та явищ у різних взаємозв’язках. Спеціальні експериментальні дослідження й провідний педагогічний досвід довели, що саме такі знання є універсальним засобом розвитку мисленнєвої діяльності дитини. Засвоєння системи знань потребує від дитини вміння активно використовувати наявний досвід для осмислення нової інформації.

Вирішальне значення у процесі розвитку мислення дитини ві­діграє майстерність дорослого в спонуканні дитини до вибіркової активізації наявних знань щоразу в новому аспекті відповідно до конкретної ситуації. Досвід такої діяльності в дитини п’ятого року життя поступово призводить до якісно нового підходу до аналізу­вання предметів і явищ навколишнього світу. Дитина щоразу від­криває для себе нові аспекти вже знайомих об’єктів, проникає в їх нові зв’язки. Саме тут зароджується загальне творче ставлення ди­тини до дійсності, а пізнавальна діяльність набуває творчого ха­рактеру.

Розвиток процесів пам’яті

Особливо інтенсивно в дитини п’ятого року життя розвиваєть­ся пам’ять. Вона посідає чільне місце в розширенні досвіду пізнання дитиною навколишнього світу та орієнтації в ньому.

У дитини з’являється потреба в довільному відтворенні, а згодом і довільному запам’ятовуванні. За допомогою дорослих вона починає оволодівати простим прийомом довільного запам’ятовування — по­вторенням. Збільшується обсяг того, що дитина здатна запам’ятати. Наприклад, коли дитина переказує казку, вона не лише відтворює основні події, а й вдається до подробиць, передає пряме й авторське мовлення. Для розвитку пам’яті дитини найважливішими є:

мовленнєве спілкування;

слухання літературних творів;

сюжетно-рольова гра.

Розвиток уяви

На п’ятому році життя дитини активно розвивається її уява, що тісно пов’язана з перцептивними діями. Поступово дитина навча­ється відрізняти свої уявні образи від самих предметів, позначати їх словом, переносити їх функції на інші предмети. Стають помітнішими перші спроби керувати власними образами, змінювати їх відпо­відно до свого задуму.

Уява дитини розвивається в тісному взаємозв’язку з мовлен­ням. Адже саме мовлення сприяє формуванню уявлень про предмет і дає змогу дитині уявити предмет, якого вона не сприймала. Обме­жений розвиток мовленнєвої діяльності дитини однозначно галь­мує і розвиток її уяви.

Під впливом мовленнєвого спілку­вання з дорослими у дитини з’являються перші образи довільної уяви: чи то під час малювання на запропоновану тему чи то під час колективної гри. Особливо яскраво проявляється й водночас розви­вається уява в сюжетно-рольових іграх та в іграх-драматизаціях. Наприклад, коли дитина розповідає відомі твори, вона на­діляє персонажів новими рисами, діями, робить перші спроби змінити авторський текст.

Важливе значення для розвитку уяви дитини має будь-яка продуктивна діяль­ність, особливо конструювання. Констру­ювання — один із найбільш важливих за­собів формування в дитини універсальної здатності до будь-якої діяльності. У конструюванні найраніше виявляється здатність дитини до творчості, воно стає засобом її самови­раження.

На п’ятому році життя дитина проявляє стійкий інтерес до різних видів зображувальної діяльності. Розширюється діапазон образів природи, людей, тварин, іграшок, які дитина прагне від­творити. Помітно вдосконалюються малюнки дитини. Завдяки розвитку координації рухів зображення предметів, фігур стають упізнаваними за певними ознаками. З’являються перші, хоч і схе­матичні, прості сюжети, переважають лінії, плями, мазки. Дитина прагне створювати попередньо задуманий образ (в малюнку, лі­пленні, аплікації чи конструюванні). Зрозуміло, що такі задуми дитини є ще нестійкими, утім чітко розповісти, що в неї вийшло на малюнку, в будові чи ліпленні, вона спроможна.

                       Неповторний період «чомучки»

П’ятий рік життя дитини — це нова, якісно вища сходинка роз­витку її пізнавальної потреби, що є внутрішнім джерелом пізна­вальної активності. У цей час увага дитини з окремих предметів, їх назв і якостей спрямовується на співвідношення і зв’язки між ними. Дитина починає фокусувати увагу на діях з предметами, помічати їх причини та наслідки, вона зацікавлюється взаємодією предметів у навколишньому світі, у неї виникають запитання: «Чому?», «Наві­що?», «Звідки?», «Як це відбулося?» тощо. Саме тому дитину п’ятого року життя часто називають «чомучкою».

Особлива роль дорослого у цей період розвитку дитини — пра­вильно реагувати на її «Чому?». Щоб стимулювати дитину до само­стійного пошуку відповіді, дорослому варто давати розгорнуті, сер­йозні, вдумливі, правдиві відповіді. У таких відповідях дитина має відчувати значущість своїх запитань, а дорослий — проявляти по­зитивне ставлення до інтересів дитини. Варто спеціально форму­вати в кожної дитини бажання і вміння запитувати й шукати власну відповідь на запитання.

Особливої уваги потребують запитання дитини, які виникають під час розв’язання нею пізнавальних завдань, що свідчить про її прагнення усвідомити причинно-наслідкові зв’язки. Такі запитання мають важливе значення, оскільки:

¨                 ефективно впливають на вдосконалення процесу пізнання;

¨                 спрямовують розумові дії на пошук правильного рішення;

¨                 упорядковують мисленнєві процеси.

Отже, поява в дитини п’ятого року життя узагальнень допомагає їй збагнути причинно-наслідкові зв’язки, які вона висловлює в суджен­нях, її висловлювання дедалі більше стосуються пізнавальної діяль­ності й ситуації пізнання. Дитина майже синхронно діє і говорить про те, що робить. її висловлювання ніби завершують окремі етапи пізнан­ня. Таке мовлення є засобом мислення й безпосереднього включення в пізнавальну діяльність. У мовленні дитини також фіксуються основ­ні суттєві моменти пізнавального завдання. Це своєрідний місточок для переходу на новий рівень: можливість розгортати інтелектуаль­ну дію в мовленнєвому просторі абстраговано від практичної ситуації.

Особливої уваги з боку дорослого потребує робота з літератур­ними творами. Повноцінне сприймання літературного тексту на п’ятому році життя дитини є особливою взаємодією її практичної та ігрової діяльності.

Щоб по-справжньому зрозуміти художній твір, дитина має його прослухати, переглянути в малюнках, кілька разів «прочитати» книжку руками, проговорити окремі частини тексту для себе й для інших, знайти з-поміж іграшок персонажів твору, програти з ними окремі ситуації, «приміряти» до реального життя найцікавіші мо­менти твору. Робота над художнім твором має стати творчим проце­сом, у якому дитина — головна дійова особа. Лише за таких умов і складаються механізми сприймання художнього тексту, усвідом­лення єдності змісту і смислу твору.

На кінець п’ятого року життя дитина вже здатна:

  • емоційно цілісно сприймати художній твір;
  • робити спроби маніпулювати окремими епізодами;
  • будувати на основі певних епізодів ігрові сюжети;
  • поєднувати різних героїв у власних творчих задумах;
  • розрізняти основні літературні жанри;
  • виділяти окремі виразні засоби та розуміти їх смислове на­вантаження.

Досвід роботи з художніми творами формує в дитини п’ятого року життя вибіркове ставлення до жанру, окремого твору, тих чи тих сюжетів, персонажів тощо. Дитина прагне знову і знову читати улю­блені книжки. Іноді варто їй пригадати певне слово чи образ з книжки, і вона починає, наприклад, співати від імені Колобка, говорити від імені Пана Коцького, ходити, як чарівна фея тощо.

                          Комунікативно-мовленнєвий розвиток

Досягнення комунікативно-мовленнєвого розвитку дитини се­реднього дошкільного віку дають змогу їй розв’язувати складні со­ціальні, когнітивні та лінгвістичні завдання.

Мовленнєві характеристики віку

Мовлення має провідне значення у розвитку сенсорних проце­сів дитини п’ятого року життя. Під час називання ознак предметів, дитина водночас виділяє їх. Збагачення мовлення дитини словами, що означають якості предметів, зв’язки та відношення між ними, сприяє осмисленому сприйманню.

Упродовж п’ятого року життя відпрацьовуються навички точ­но вживати слова-означення під час спеціальних дидактичних ігор, спрямованих на розвиток порівняння, узагальнення, класифі­кації, адже основна їх орієнтація — пізнання предмета, уточнення його якостей та властивостей, правильне їх означення словом. Май­стерність дорослого може стимулювати пізнавальну активність кожної дитини у такі способи:

*        надання дитині ролі ведучого в грі;

*        попередня підготовка до нової гри;

*        введення ігрового персонажу, роль якого виконує дитина і діє від його імені тощо.

У цей період активізується також використання узагальнених уявлень про предмети і явища. Дитина поступово позбувається за­лежності безпосередніх контактів з навколишніми предметами. Вона вже може чітко висловити, який предмет хоче отримати, яку іграшку загубила тощо. З’являються спроби висловити свої уявлен­ня, образно представити задум-прохання.

Когнітивно-лінгвістичні досягнення

Когнітивно-лінгвістичні досягнення дитини цього періоду пов’я­зані із засвоєнням відношень «людина — ситуація», «мовна фор­ма — значення». Ці базисні утворення, що сприймаються як єдність слова разом із значенням об’єктів ситуації спілкування, забезпечують успішність взаємодії дитини з оточенням. Можливість успіху контактів з ним залежить від засвоєння вказаних відношень. Завдя­ки їм дитина відповідає на запитання щодо характеристики стосун­ків людей у спілкуванні: «Хто?», «Кому?», «Де?», «Навіщо?», «Що говорить?» тощо.

Підвищення когнітивної складності мовленнєвої поведінки, активність взаємодії з оточенням в різних видах діяльності обумов­люють стрімке поповнення словникового запасу дитини на п’ятому році життя. Виникає потреба роз’яснювати та розтлумачувати зна­чення слів дитині, утворювати разом нові. Подальший розвиток когнітивних процесів (сприймання, пам’ять, мислення, уява) дає змо­гу дитині середнього дошкільного віку зробити мову та мовлення об’єктом усвідомлення. Швидкоплинний характер словотворення вказує на природність цього явища у мовленнєвому розвитку дити­ни п’ятого року життя.

                            Довільність поведінки дитини

Упродовж середнього дошкільного віку психічні процеси дити­ни поступово набувають ознак довільності. Завдяки цьому дедалі більше бажань дитини переходить у її наміри.

Особливістю поведінки дитини цього віку є те, що вона має на­мір і прагне одразу його реалізувати, скоротити час, необхідний для обдумування, але не усвідомлює шляхів та засобів втілення цього наміру. Коли ж їй потрібно тривалий час діяти за наміром, то для його підтримки необхідні до­поміжні спонукання з боку дорослого. У цьому й проявляється недостатня свідома регуляція ди­тини. Вона не може розмірковувати, аналізувати проблему з різних боків. їй легше відмовитися від бажаного майбутнього, ніж заради нього посту­патися цьогочасними бажаннями.

На п’ятому році життя дитина починає за­стосовувати власне мовлення для планування своїх дій. Вона зазначає: «Буду малювати ліс. На­малюю багато дерев, а потім зайчика». Або так: «Посаджу квіти і буду їх поливати, щоб швидше виросли».

Також дитина п’ятого року життя починає використовувати мовлення для керівництва своїми діями. Коли вона спрямовує свої дії, то здебільшого говорить уголос. Існування зовнішнього мов­лення, зверненого до себе під час досягнення мети, свідчить про не­достатній розвиток регулятивної функції щодо власних дій.

Планування для дитини є складним завданням і потребує мобі­лізації розумових зусиль. Треба вчити її попередньо визначати спо­сіб своїх дій, орієнтувати на зразок предмета, який потрібно буде відтворити. Уміння дитини визначити свої майбутні дії, розповідати про них не лише позитивно впливає на досягнення нею мети, а й до­помагає поступово позбутися імпульсивності в поведінці.

Важливо навчити дитину обдумувати послідовність виконан­ня роботи, заздалегідь добирати необхідний матеріал і знаряд­дя. Доцільно обговорювати з нею задуми, створювати можливість вибирати певні засоби з багатьох варіантів. Допоможуть такі за­питання: «Як ти хочеш це зробити і чому?», «А як можна зробити інакше?», «А як краще?», «А як я зробила, відгадай?», «А чому б я так вчинила?» тощо.

У середньому дошкільному віці підвищується стійкість на­мірів дитини завдяки оволодінню нею засобами для їх здійснен­ня, набуттю практичних умінь та навичок. Зростає здатність до во­льових зусиль, а отже починає розвиватися довільна поведінка. Свої вольові зусилля дитина п’ятого року життя може спрямову­вати не лише на активізацію дій, а й на їх гальмування. У дитини з’являється свідомий контроль своєї динамічної активності, мотиви розмірковувального характеру починають домінувати над імпуль­сивними. Однак цей контроль ще недосконалий і має обмежений характер. Найліпших успіхів дитина досягає під час гри, коли вона бере на себе відповідну роль. Хоча й такий контроль є недостатньо усвідомленим, бо гра ще має афективний характер.

Для утримування мети для дитини цього віку потрібна зо­внішня підтримка. Найбільш дієвими способами керівництва поведінкою і діяльністю дитини п’ятого року життя є такі:

¨   демонстрування зразка;

¨   вказівки;

¨   пояснення;

¨   нагадування.

Опосередковане керівництво також здійснюють шляхом надан­ня діям дитини певного смислу, підтримки і заохочення її зусиль. Під час корегування дій дитини замість прямих вказівок варто застосо­вувати навідні запитання, що змушували б її міркувати, шукати ви­хід зі скрутного становища. Під впливом такого стимулювання дум­ки і дії дитини стануть більш самостійними.

Емоційна сфера

На п’ятому році життя ускладнюється зміст емоційної сфери дитини, імпресивний бік емоцій і почуттів (сигнальну роль пережи­вань розглядають через функції спонукання й оцінки):

  • з’являється здатність розрізняти істинні та зовнішні прояви переживань, розуміти переживання інших та пов’язувати їх з певними діями;
  • відбувається диференціація емоцій, дитина активно засвоює не лише «мову» почуттів, а й починає проявляти власне ставлення до дійсності у своїх малюнках, будівлях з кон­структора, позах, інтонаціях, рухах та у виборі партнерів по спілкуванню.

Важливим новоутворенням в емоційній сфері дитини п’ятого року життя є її здатність до емоційної децентрації, що є вмінням стати на позицію іншої людини, відчути, як вона почувається, ви­явити співчуття, співучасть тощо. Розвиток соціальних емоцій при­зводить до появи нового змісту спонукальних мотивів у поведінці дитини п’ятого року життя, тобто вона починає розуміти, як потріб­но чинити в певній ситуації.

     Особистісна сфера

    Процес становлення особистісних утворень психіки дитини — особливо індивідуалізоване явище, що потребує особистісно орієн­тованого педагогічного підходу дорослого. Паралельно з пізнанням довкілля дитина пізнає і саму себе. Особливого значення при цьому набувають оцінні судження дорослих, які є могутнім джерелом пере­живання.

Основними новоутвореннями особистісної сфери дитини п’ятого року життя є:

☺    поглиблення усвідомлення дитиною образу себе: вибудову­ється структура Я, з’являються зміни у структурі образу себе, під впливом оцінного ставлення оточення пізнавальний ком­понент образу Я набуває нової якості, знання та уявлення ди­тини про саму себе систематизуються та конкретизуються;

☺    підсилення дії функцій образу Я: проявляється стабільне со­ціально-пізнавальне самоприйняття, охорона і збереження досягнутого рівня самоповаги, диференціація та узагаль­нення дитиною особистісного досвіду підвищується рівень самооцінки й передбачення оцінного ставлення з боку ото­чення, а також функція самоствердження;

☺     набуття образу Я статусу функціонального органу само­визначення: дитина починає оцінювати себе очима інших людей, вчиться аналізувати свої вчинки «збоку», приймати рішення, враховува­ти при цьому можливу реакцію на свої дії з боку партнерів по спілкуванню.

Дитина вчиться брати до уваги свої реальні успіхи в тому чи тому виді діяльності, узагальню­вати та класифікувати власні вчинки від­повідно до норм і правил, які регулюють поведінку дитини середнього дошкільного віку, тобто починає формуватися рефлек­сивне я.

Функціонування зазначених новоут­ворень Я-образу опосередковують будь-які види активності дитини та дають змогу їй діяти «від імені» власного Я, стати суб’єктом власних дій, думок, переживань, тобто твор­цем свого внутрішнього світу. Крім того, на п’ятому році життя в особистісній сфері дитини відбувається вторинна статева ідентифікація як показник єднос­ті переживань і рольової поведінки. Дитина усвідомлює знання про норми й вимоги, пов’язані з її належністю до певної статі, та фор­мування адекватної поведінки. Дитина здатна розрізнити людей за їх статевою приналежністю й відповідно визначити, до якої групи вона належить: чоловіків чи жінок. Це відкриває шлях до сприйман­ня й оцінки власних дій, а також вчинків інших хлопчиків і дівчаток (наприклад, хлопчик має пропустити дівчинку вперед, запропонува­ти їй місце тощо).

                                               Соціалізація дитини

На п’ятому році життя спілкування дитини стає інтенсивнішим, у неї складається певна позиція у групі, внаслідок чого відбувається її диференціація за соціальним статусом.

Показниками визнання дитини однолітками є:

–  успішність дитини в індивідуальній і спільній діяльності;

–   особливості власної поведінки дитини;

–   оцінка її успішності дорослими.

Крім того, спілкування набуває характеру позаситуативно-особистісного, для якого характерним є виникнення нового змісту потреби у спілкуванні — співпереживання і взаєморозуміння.

У цьому віковому періоді надзвичайно важливо, щоб дорослі приділяли належну увагу дитячому самообслуговуванню. П’ятий рік життя — це чи не найважливіший період для формування операціональних можливостей дитини в найрізноманітніших побутових си­туаціях її життєдіяльності.

Отже, на п’ятому році життя дитини розпочинається активний період усвідомлення й злагодженого узгодження нею свого місця в системі стосунків з дорослими, що забезпечує більш ефективну її адаптацію до соціальної реальності.